Пошуки себе в глобалізованому світі

в Анжела Бойко, Блоги, Новини, Суспільство

Усе плине – усе змінюється.

Геракліт

Останнім часом світ змінюється вже занадто швидко. Так швидко, що наша свідомість за змінами не встигає.

Зміни привнесли в наше життя термін глобалізація. І зразу з’явились численні прибічники, які називали глобалізацію об’єктивною, необхідною і навіть панацеєю. Не забарився і рух антиглобалістів. Всезнаюча Вікіпедія говорить нам, що глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної, культурної інтеграції (поєднання або взаємопроникнення) та уніфікації (приведення до одноманітності). За великим рахунком процеси укрупнення, які знала історія, вели нас до глобалізації. Навіть феномен «громадянин світу», який подарувала нам античність був культурним прототипом глобалізації. Якщо Ви зараз спитаєте у будь-якого студента про приклади глобалізації – вам згадають МакДональдс, світову автомобільну промисловість, Інтернет.  Духовною стороною глобалізації постає масова свідомість, одним із проявом якої є свідомість «за шаблоном». Глобалізація «полегшує» життя людей, коли позбавляє їх вибору. Роби, як всі, і буде тобі щастя. Таким прийомом часто користуються в рекламі, коли підкреслюють, що прибічників певного товару чи послуги багато, а ще й картинку покажуть – море усміхнених і щасливих облич.

Але доба постмодерну суперечить однаковості, як на рівні особистості, так і на рівні суспільств. Тому формується такий конструкт: європейське – українське – моє. Поруч з глобалізацією постає глокалізація. Цим терміном позначається той же глобалізований світогляд, але пристосований до локальних, обмежених, місцевих умов. Показово, що термін глокалізація народився в Японії, країна яка уважно зберігає власну неповторність. Тобто – коли ми говоримо, що переваги і досягнення глобалізованого світу ми використовуємо з позицій власної країни, то ми використовуємо принципи глокалізації.

Вражає в цьому аспекті об’єднана Європа, де не існує контрольно-перепускних пунктів, але є чітке усвідомлення, де закінчується, до прикладу. Словаччина і починається Австрія. Навіть ритм життя в різних країнах інший. Моя улюблена фраза – не краще, не гірше – по-іншому.

Недарма на Європейському прапорі зірки, які утворюють коло, однакові, але окремі одна від одної. До речі, зірок 12 (число досконалості) і без «прив’язки» до кількості країн – членів Євросоюзу. Європа глобалізована і глокалізована одночасно, її принцип – солідарність і унікальність.

Можливо, саме через японське коріння наш світогляд на рівні «моє» народжує поняття ідентичність. “Ідентичність” походить від латинського слова “indenticus”, що означає “утотожнений”, “одинаковий”. Тобто – з ким кожен з нас себе порівнює, ким себе бачить. Слово (а краще – все-таки поняття) “ідентичність” стало одним із центральних детермінант для усвідомлення оточуючих реалій. Ідентичність – це пошуки себе через порівняння. І, зрештою, усвідомлення власної унікальності.

Без-имени-1

В ідентичності перетинається  рівень прояву індивідуальності  і прояв суспільного рівня.  Ідентичність, як пошуки себе, може мати численні рівні, на яких і проявляється особистість. А саме – етнічний (представником якої нації я є? які традиції є для мене визначальними?), професійний (хто я за фахом, звідси – особливості медичної чи медіа спільноти, ІТ-корпорації чи викладацької громади?), гендерний (чоловік чи жінка? і яку модель життя я обираю за своєю статтю? До речі, славнозвісні зауваження щодо європейської гендерної толерантності саме звідси), конфесійний (яку релігію сповідую? І чому – так робили мої батьки, чи це набуті орієнтири? А якщо набуті – то під чиїм впливом?), тощо.

За таких умов у сучасному філософському розумінні світ втрачає цілісність  і логічність, а людина – це не абстрактний представник свого роду. Кожна людина – це важлива і незамінна частина єдиного світу з територіальними особливостями, яка формується на традиціях, життєвому досвіді й обставинах. В таких умовах – уніфіковане мислення неможливе. І не потрібне.

Шукаємо себе – знайдемо інших!