Про бідного лектора замовте слово…

Сучасна освіта і вимоги до нею змінюються зі швидкістю зміни інформації. Освіта змінилась не тільки за своєю сутністю, змінилось навчання за формою. Читаю пари студентам – магістрам, хочеться зацікавити, надати інформацію – корисну для подальшого професійного становлення. І, разом з тим, відчуваю – проблема не лише в змістовному наповненні  навчальних дисциплін. Проблема і в формі навчального процесу. Як відповідь на мої роздуми і вагання,  зустрічаю на просторах Інтернету статтю Є. Балацького про нові тренди університетської освіти. Роздуми тільки розширюються, а ідеї прагнуть обговорення.

Університети в Європі мають понад тисячорічну історію. Зрозуміло, що за такий тривалий період розвитку університети змінювались. Але й досі у вишах залишається практично незмінним формат навчання – лекція і семінар, лектор і студент, який слухає. Університети виникали в тому числі і з потреби в релігійній освіті, а значить й використовували модель проповіді-лекції. Як священик читає проповідь з кафедри перебуваючи над вірянами, так і професор читає лекцію з аудиторної трибуни. Так формується інституту університетської кафедри як підрозділу закладу, отримати кафедру – значить мати можливість читати лекції. Лекція й сьогодні є комунікацією, спілкуванням за суттю. Так, лекція зазнає певних змін, але лише формальних. Лектори використовують нові технічні засоби – презентації, ноутбуки, але незмінним залишається головне – монолог професора в тиші слухачів.  Але в умовах інформаційного суспільства формат лекції має бути видозмінений. Лекція не передбачає активний діалог, часто-густо базується на абстракціях. Західний академічний досвід призводить до висновку, що класична безособова лекція залишається в минулому.  Студенти потребують прямої комунікації, живої розмови, формат монологу викликає несприйняття.  Мало того, сучасні дослідження ставлять під сумнів сам академічний етикет – лектор, який стоїть перед аудиторією сприймається набагато гірше за викладача, який викладає, сидячи за столом. (Андерс Дж. (2012) Высшее образование за $100 // Forbes. 07.09.2012 // http://forbes.ua/ magazine/forbes/1336363-vysshee-obrazovanie-za-100). Це психологічно пояснює привабливість он-лайн освіти, коли слухач бачить в запису саме таку постать викладача.

Крім того, сучасні студенти  мають іншу ментальність, яка вже не дозволяє їм ефективно сприймати викладання в форматі лекції. Мова йде про «кліпову свідомість», коли увага не концентрується на одному предметі обговорення, а розпорошується на інші смисли. Кліпова свідомість, на думку фахівців, це результат еволюційних процесів.  Ще Джек Лондон говорив про занепад доби багатотомних романів і початку ери короткої розповіді. На його думку, людство вже набуло здатності мислити самостійно. Варто розкрити лише суть, а решта може бути домислено. Розвинутий розум сучасної людини заперечує форму повільної лекції. В інформаційному суспільстві швидкість і змінність всіх процесів значно збільшилась. Саме тому молодь вже не хоче читати товсті і довгі книжки. Молоді потрібно охопити саму суть проблеми  одним абзацом. Звідси і походить кліпова свідомість – відмежування від малозначимих і непринципових дрібниць. А формат лекції суперечить такій установці, що й породжує конфлікт сприйняття. Крім того, технологічний прогрес, використання численних гаджетів вилучає процес навчання із формату «лектор – слухач».

Все більше прихильників у тези, що лекція як форма подачі навчального матеріалу, повинна бути принципово видозмінена. Читаючи пари в невеликих академічних групах згадується Тоффлер із власним баченням діалогічного навчання. Тоффлер із цікавістю ставився до експерименту, що був проведений в Індії, суть якого в тому, що діти із бідних верств населення, отримав  доступ до комп’ютерної техніки, дуже швидко її опанували, не використовуючи сторонні рекомендації чи настанови. Діалог (в даному випадку того, хто навчається з технікою) має принциповий поштовх до саморозвитку і самоосвіти.

Прийшов час тиражування такої технології на більш широкий спектр освітніх програм.

Університетами втрачено монополію на знання (заради справедливості – це результат технологічного розвитку, а не провина самих університетів). Тому лекції професорів (з точки зору отримання інформації) вже не мають високої цінності, адже все це вже відомо і є в анналах Інтернету. Але лекція залишає простір для діалогічності, коли спілкування лектора і слухача передбачає опанування методом, перш за все – методом самого спілкування, потім методологію наукового (прагматичного, практичного, рефлексивного – за вибором) підходу до отримання і, що головне використання отриманих знань.

Професор Стенфорда С.Труну надав таку характеристику сучасним університетам – «довго», «неефективно», «дорого». Тобто погано – по ціні, термінам, якості. Значить – потрібна альтернатива.

Дослідники суспільства, прогнозуючи майбутнє наголошують – світ буде все більш хаотичним і непередбачуваним. За таких умов університети повинні формувати ментальну гнучкість, психологічну витривалість до зовнішніх впливів і професійну адаптивність. Саме тому – лектори повинні давати унікальний досвід, який іншим шляхом не отримати. За таких умов лекції в майбутньому будуть читати ті викладачі університетів, які володіють унікальними знаннями чи досвідом або ті, хто мають акторські здібності і вміння спілкуватися з аудиторією. Але такі вимоги роблять лектора – досить унікальним, тобто лектор майбутнього буде мати зовсім інший набір інтелектуальних «опцій». Але це вже зовсім інша історія…