«Разом ми здолаєм ще не одну вершину!» – молода сім’я Коломійців

в Ексклюзив, Новини, Суспільство

Сім’я, як основний елемент суспільства, була і залишається берегинею людських цінностей. Будучи першою сходинкою соціалізації людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх.

Чи схожі ми на своїх батьків та чи будуть наші діти використовувати ті ж методи виховання, які ми застосовували до них? Навряд чи.

Та у цій несхожості все ж об’єднуючим елементом залишається почуття любові, в якому відкривається нескінченна цінність людської особистості, радість применшення себе заради того, кого кохаєш, радість продовження себе.

Не варто прагнути до загальних канонів сімейного благополуччя: є різні типи людей, різні традиції і вдачі, і те, що підходить одним, зовсім не підходить іншим. Але кожна людина чекає від свого шлюбу якихось позитивних змін у житті.

Напередодні Міжнародного дня сім’ї з нами поділилася своїм життєвим досвідом неординарна, активна та прогресивна родина Коломійців з Черкас.

4

Про методики та принципи виховання дітей

Ніяких принципів чи методик для виховання наших дітлахів немає. Ми просто живемо поряд з ними і допомагаємо краще зрозуміти своє покликання в житті – бути хорошими людьми. Ми не ставимо собі за мету виховати героїв чи антигероїв для суспільства, але нам вже зараз часом страшно за малих, коли наприклад, Захарко підходить в центрі міста до дорослого чоловіка, який кинув мимо урни пластиковий стакан, підбирає його, кидає куди треба і говорить йому: «Який же ти невихований!». Той, у відповідь на таку тезу, не спромігся видавити ані слова, але був добряче присоромлений. Добре, що зараз я можу бути поряд з ним, а що буде далі? Тому я розумію, що без бойових мистецтв йому, в подальшому, не обійтись, щоб і в 16 не боятися сказати в обличчя таким людям, що з їхніми вчинками щось не так.

2

Рух, як стиль життя

Я не можу сказати, що у нас суто спортивна родина, але коли я зустрів свою дружину, то ми вирішили жити так, щоб нашим дітям було про що писати в школі про літні канікули і не тільки. Ще не було жодного походу чи якоїсь видовищної життєвої події, яку б ми з ними не розділили: починаючи з домашніх пологів і закінчуються першими горами-тисячниками. Вони у нас мандрують з нами скрізь: по горах, на велах, на каяку – скрізь, де ми там і вони. Вони бачили від свого народження рівно стільки, скільки я від свого. І в цьому є своєрідний душевний кайф, коли повертаєшся з чотириденного велопоходу з сином, позаду майже 300 км, а він ледве сидить у велокріслі і каже: «Тату, я хочу ще їхати. Я не хочу додому»… Я не скажу, що це легко вести такий спосіб життя, але такий вже ми взяли вектор і відхилятися від нього в планах немає, адже діти по максимум зростають в природному середовищі. На дитячих майданчиках їм часто буває нудно, приїдеш до лісу – пару годин і Захарко закидає фразу, що треба їхати далі вже, тобто життя для них – це постійний рух, поряд з нами.

У нашої молодшої – Квітослави, теж своя стежка. Почалася вона в першому триместрі подоланням двох вершин Демерджі (1356 та 1239 м), а продовжилась на останньому триместрі вже «пузатими» вилазками по двох «гірках» в Бахчисарайському районі Криму, свою першу свічку в місяць після народження вона задмухала в наметі біля Дніпра, вже плавала з нами на каяку та SUP-дошці, увесь час наступаючи на п’яти старшому брату.

5

3

«Разом ми здолаєм ще не одну вершину!»

Чи не шкодить дитячому вихованню такий екстремальний спосіб життя? Я думаю, що тільки йде на корись всій родині, тому що загартовує їх з пелюшок, вчить їх не зупинятись перед складнощами та увесь час рухатись вперед, бачити те, чого не бачать інших, адже вони дивляться на світ широко розплющеними очима і сприймають його серцем.

І хто б міг подумати, що все це почнеться зі знайомства в соціальній мережі, з єдиного побачення та фрази «у нас будуть гарні діти», на яку моя дружина голосно розсміялась, дивуючись наївному хлопцю. Але стабільність і близькість емоційних стосунків взяла гору і ми разом здолаємо ще не одну вершину.

Альона Кириченко, Анна Романенко

Фото з сімейного архіву сім’ї

Реклама