Сліпий математик із Лисянщини став усесвітньо відомим

Втративши в дитинстві зір, Микола Кузенний з Лисянщини зміг подолати відчай і став усесвітньо відомим математиком. У дитинстві він мріяв стати моряком. Проте вирішив здійснити давню мрію матері й вивчитися на лікаря. Однак обдарованому сільському хлопцеві, який назавжди втратив можливість бачити світло, судилася інша доля, – пишуть “Вісті Черкащини”.

“Микола Кузенний створив себе як особистість, став професіоналом найвищого класу, і зараз його вважають найкращим науковцем-алгебраїстом України. Втративши зір, він зберіг сприйняття світу не тільки в барвах, а в колориті, у формі, в об’ємі”.

Ці слова належать професорові, докторові фізико-математичних наук Анатолієві Турбіну, який першим розгледів у незрячому студентові-першокурснику унікальне самобутнє математичне бачення. Його просто вразило, що юнак у чорних окулярах, не виймаючи рук з-під парти, не записуючи умови задачі, миттєво видавав правильне рішення. Феноменальна пам’ять, надзвичайно розвинута уява, дозволяли Миколі почуватися скрізь повноцінною людиною. А Турбін став єдиним вірним другом, однодумцем на все життя.

“Над нами, Кузенними, висіла якась лиха доля: двоюрідний брат і племінник після війни підірвався на мінах. Батькові, який у молодості грав на сільській сцені в революційній п’єсі, вибили око. Мені ж доля приготувала і те, й друге…”

Після закінчення Кам’янобрідської восьмирічки на відмінно Микола Кузенний вирішив вступати до Херсонського медичного училища. Напередодні вступного іспиту погнав у поле пасти корову. Знічев’я, сидячи на копичці соломи, хлопець почав колупати ножиком мідну трубку, що якимсь чином потрапила до рук.

“Це тепер я знаю, що то був запал від гранати, яких після війни валялося безліч. Останнє, що пам’ятаю: сильний спалах – і абсолютна темрява в очах. Болю не відчував, була лише нестерпна спрага. Вогнем обпекло обличчя, груди, потрощило кисть лівої руки, а праву понівечило ножиком. Перше, що сказав, було: “Прощай, науко”.

Спочатку в Звенигородській лікарні, потім в офтальмологічній клініці ім. Філатова в Одесі лікарі робили все можливе, щоб повернути юнакові зір. Однак, коли одного дня до палати зайшов завідувач відділення Володимир Шевельов і розповів про сліпого математика з Болгарії, який навчився читати за системою Браєля, став професором, Микола зрозумів: надії ніякої, слід готуватися до найгіршого. Коли виписували, лікар побажав на прощання: “Все в тебе буде добре, може ще й математиком станеш”. Як у воду дивився!

Звичайно, про цей престижний навчальний заклад простий селянський хлопець і думати не міг. Та ще в ті роки! Однак природжене почуття гумору, ота незбагненна для іноземців українська хитринка інколи ошелешували поважну наукову публіку на різних міжнародних симпозіумах. А пізніше в кулуарах терпляче роз’яснював, що Кембриджем він скорочено називає село Кам’яний Брід на славній Черкащині. Тут на Миколу завжди чекали батьки.

“Батько Феодосій Іванович у 17 років став першим головою колгоспу. Райком призначив його на цю посаду після повернення з Москви, куди він таємно поїхав до Сталіна, “щоб робити революцію в Китаї”. Мав два класи освіти, але задачки і за п’ятий клас розв’язував, як насіння лузав. Певно, від нього перейшли до мене математичні здібності”.

Після повернення з Одеси Микола знову пішов до VIII класу (десятирічки на той час у Кам’яному Броді не було), просто так, без оцінок. Дев’ятий клас він закінчив у Коростені з братом Леонідом, який після технікуму заради Миколи попросився до школи. Атестат про середню освіту й золоту медаль одержав у сусідньому селі Бужанці, куди з допомогою друзів щодня долав до школи п’ять кілометрів.

Звичайно, після всього, що з ним трапилося, Микола Кузенний міг тихо й спокійно жити на державному утриманні. У хвилини відчаю йому таке й спадало на думку. Але те відразу витісняла якась дивовижна, непоборна сила: “Це не для тебе, в тебе інший шлях…”

“Мабуть, такою була воля Творця, – розповідав Микола Феодосійович. – Не зламатися, не втратити себе – постійно пульсувало в моїй свідомості. І я повністю присвятив себе математиці. Вона – моя рятівниця”.

Пройшовши за великим конкурсом (на 50 місць – 150 абітурієнтів, з них –53 медалісти), став студентом фізико-математичного факультету Херсонського педінституту. На заняття водила старша сестра Марія, яка жила в цьому місті. Лекції записував на магнітофон. Інформацію з підручників надиктовували однокурсники.

Отримавши диплом з відзнакою, незвичайний випускник потрапив на стажування до Київського педагогічного інституту. Тут за п’ять років став кандидатом наук. Устиг, каже, попрацювати і “головним сміттярем столиці” – методом математичного моделювання розробив оптимальні маршрути сміттєвивозу. Але головною залишалася наукова робота. 1976 року Кузенний своєю доповіддю на тему екології за допомогою математичних розрахунків показав у динаміці наше біомайбутнє. Вчена рада в Академії наук була спантеличена: про екологію, як таку, ще ніхто тоді не чув, а цей незрячий чоловік говорив про охорону та збереження природи, застерігав від згубних наслідків її експлуатації. На жаль, ті застереження зараз збуваються.

Свідченням оригінальності мислення в науковців-математиків уважається, коли на конференції вчений може виступити з неординарними ідеями бодай у 2-3 секціях (алгебра, геометрія, теорія ймовірностей та ін.). Микола Кузенний на одній конференції робить вісім доповідей. У нього консультувалась майже вся фізико-математична школа України й закордонні світила. Він постійно публікувався в наукових періодичних виданнях. Удостоєний медалі ім. М. Є. Остроградського, яка присуджується лише за оригінальні дослідження в галузі математики.

“Кузенний, безперечно, один із світлих людей нашого часу. Саме такі творили історію України”, – так відгукнувся про нашого земляка професор, доктор фізико-математичних наук, колишній ректор Київського університету ім. Т.Г. Шевченка Анатолій Лобанов. – Він був цікавою людиною і мав що сказати не тільки в математиці…”

І дійсно, світ інтересів Миколи Феодосійовича був надзвичайно широким. Він захоплювався класичною музикою, театром, літературою, мав розряд із шахів. Заснував у Києві громадську організацію “Спілка вчених-інвалідів “Гомер”, узявся, незадовго до смерті, за створення програми для управління комп’ютером лише за допомогою голосу, без використання клавіатури та мишки.

“Роблю те, що ефективне і корисне і приємне для мене. Так коротко окреслював своє життєве кредо Микола Феодосійович. – Ні титули, ні звання мене ніколи не цікавили, крім одного – бути самим собою. Сліпота – тому не перешкода”.

Якось з Анатолієм Турбіним він накреслив туристичний маршрут – пройти пішки від Києва до Херсона. І не битими шляхами, а польовими стежками, якими раніше ходили на прощу до Лаври. Щоправда, дістались тоді лише до Лисянки – Турбін пошкодив ногу.

Але сходження з ним “у зв’язці” на гору Ай-Петрі в Криму все-таки вдалося. А щорічні мандрівки на байдарках по річках України – то вже стало звичною справою…

Втративши зір, він побачив світ у зовсім іншому вимірі – взаємозв’язку чисел і простору.