Сьогодні роковини загибелі черкаського добровольця АТО

30 січня 2015 року Черкаси втратили ще одного захисника, справжнього патріота України та рідного міста – Бойка Ігоря Дмитровича. Його життя обірвалося у 42-річному віці під час розвідувальної операції у бою з охороною 5 роти 7 бригади ДНР у селищі Рідкодуб Шахтарського району Донецької області. Про це повідомляє ОДА.

Ігор Бойко народився 23 серпня 1972 року в Черкасах. Після школи вступив до Черкаського пожежно-технічного училища. Нині там встановлені меморіальні дошки загиблим під час захисту східних кордонів випускникам – Ігорю Бойку та Олексію Панченку.

Закінчив навчання в 1992 році. Тоді його розподілили на роботу у Вінницю, там він працював начальником караулу в пожежній частині. Пізніше знову перевели в Черкаси – тут Ігор Бойко уже викладав у пожежному училищі. Із часом він залишив цю роботу та почав займатися власною справою: мав магазин запчастин.

Разом із дружиною виховував двох доньок та сина.

У серпні 2014 року Ігор Бойко добровільно звернувся до Черкаського об’єднаного військового комісаріату та висловив готовність йти захищати східні кордони. Так 42-річного чоловіка призвали до лав 128-ої Мукачівської гірсько-піхотної бригади. На фронті він служив розвідником-снайпером. Пройшов бої за Станицю Луганську, Щастя, Дебальцеве. За 8 місяців у бою урятував десятки життів.

Із Ігорем Бойком попрощалися 15 березня 2015 року, тривалий час тіло загиблого захисника не могли забрати з території бойових дій.

За проявлену відвагу та героїзм Указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням депутатів Черкаської міської ради відзначений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» (І ступеня).

Йому присвоєне звання «Почесний громадянин м. Черкаси».

Одну з вулиць нашого міста, у Дахнівці, названа його іменем (колишня – Чичеріна).

«Він був хорошим розвідником з великої літери. Так сталося, що нас трішки розділили і вони [розвідвзвод Ігоря] неодноразово прикривали нашу групу. Він був дуже справедливим. Перед формуванням взводу, я його запитав: «Ігоре, тобі воно потрібно, саме такі напрямки діяльності?» Він відповів: «Хто як не ми?» Запам’яталася людина – таких зараз мало», – розповідав під час прощання із Ігорем Бойком Сергій Лугеря, який служив у 128-ій гірсько-піхотній бригаді.