У 2014-му українці палили шини. А в радянські часи на знак протесту патріоту довелося спалити себе. Цього дня на могилі Шевченка загинув Олекса Гірник.
«Каневом лютувала хуртовина. Звечора жевріючий небокрай облягли попелясті хмаровища, з-за Дніпра студено налетів північний вітер-москаль, погнавши пелехаті підхмарки, і сипонув колючий сніговій» – це початок документальної повісті Михайла Іщенка «На знак протесту спалився» і водночас – початок цілої історії про страшний вчинок патріота з Калуша.
21 січня. Саме цього дня, в далекому 1978-му, на Чернечій горі біля Канева на знак протесту проти колоніального статусу України вчинив самоспалення Олекса Гірник.
У 30-х роках рядовий польського війська Гірник заявив, що мріє змінити конфедератку на мазепинку, за це був заарештований і засуджений трибуналом до 5 років ув’язнення. Під час розподілу Польщі утік із в’язниці і повернувся на Львівщину. У Стрию його заарештували удруге, тепер уже НКВД, і за звинуваченням у зраді Батьківщини засудили до 8 років ув’язнення. Після звільнення жив у Калуші. Однак прагнення до справедливості в Олекси залишилося. У 65-річному віці він вирішує вчинити самоспалення на знак протесту проти русифікації. Свій вчинок він приурочив до 60-х роковин проголошення самостійності України Центральною Радою. Місце обрав символічне – могилу Кобзаря. Але все сталося раніше, ніж він планував – за день до знаменної дати.
Готувався довго і ретельно – з собою приніс тисячу власноруч написаних листівок. Одна з них: «Протест проти російської окупації на Україні!», «Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі», – писав у них.
…Таким Олекса Гірник постає у спогадах, документальних свідченнях, книгах. Ще раз зрозуміти наскільки вагомим і значимим був його вчинок мені довелося в березні 2014-го.
Ще ніколи в шевченківські дні на Чернечій горі не було так вільно. За багато років здалося, що вперше люди з`їхалися туди з усіх куточків країни, щоб нарешті сказати Тарасу: ми вже ніколи не здамося. Серед гостей Канівщини того дня особливо запам`яталася делегація із Західної України. Як завжди – щирі, безпосередні люди, які, між тим, свято бережуть свою історію та своїх героїв. Навіть діти з тих країв стають серйозними, коли мова заходить про борців за незалежність рідного краю. Із собою вони привезли «бандерівську» гармату, символічно направили в бік Москви…
Тут, на Тарасовій горі, учасники делегації згадували своїх видатних земляків, серед них – і Олексу Гірника, родом із Калуша. Слухаєш розповідь, і розумієш, що в книгах такого не пишуть. Вражає, як ті, хто взяв слово, розповідають і знають все до дрібниць: спочатку він кілька разів обійшов гору, розкидав листівки, за кілька кроків від оглядового майданчика зупинився…ось тут він себе підпалив, а там вдарив у груди ножем.
У такий момент спадає на думку, яким насправді героїчним і мужнім був вчинок цієї людини. Комуністична влада намагалася нищити тих, хто хоч якось намагався пробудити свідомість нації. Вчинок Олекси Гірника – ще один приклад незламності і нескоримості нації. Як би тодішня влада не намагалися приховати істинну причину його загибелі, поширюючи чутки про те, що чоловік був психічно хворим, «а може просто п`яничкою», його листівки не тільки бачили, але й переписували і передавали іншим. Збереглася пам`ять про героїчний вчинок українця і понині.
Мабуть, доти й існуватиме Україна, поки є люди, готові віддати за неї найдорожче…
