“Так воює жінка…”

Не забувати навіть на хвилинку

Не пробачати жодного й нізащо

Замовкни, ворог.

 Так воює жінка

Не та, що плаче.

 Та, що вірить в краще

 Чужа рука руйнує наші храми

Свої брати будують нам майбутнє

А матері молилися віками –

Сумні, далекі, тихі, незабутні…

Нас не здолати.

Мабуть, не під силу

У нас є гідність – доля, біль і зброя

Яка чума нас тільки не косила,

Яка орда не кликала з собою…

Не плач. Не треба.

Ти сильніша, жінко,

За всі нещастя, війни і печалі

Сестра, кохана, мати – українка

Благословляй, бо треба битись далі.

Вони ще прийдуть.

Вір, люби,молися.

Вони вже знають, як сміється доля

Тихенько мама просить «повернися»,

А син боронить вимріяну волю

Донька засне.

Промовить тихо «тату»

 І вже у снів країну дивну лине,

А в нього світ – в прицілі автомата

А в нього – бій за неньку-Україну

Війна і слово.

Це не на картинках.

Страшне і зле. Не бачить. Не жаліє.

Тихіше, ворог. Хай говорить жінка

Вона і тут воює як уміє.