НА ВАРТІ ЗДОРОВ'Я

Якби я міг повернути батька або Чого варте життя лікаря. Історія родини померлого від ковіду Олега Гайди

Олег Гайда пропрацював лікарем-хірургом у Другій міській поліклініці міста Черкаси чверть століття. Він був із тих людей, які боялися коронавірусу і вважали його серйозною хворобою. За іронією долі, чоловік, який носив по дві маски одночасно і постійно возив із собою каністру антисептику, таки захворів на COVID-19. Наприкінці червня минулого року Гайда помер у лікарні, лише на два тижні переживши свого рідного брата зі Львова, який теж помер від ускладнень ковіду.


За постановою Кабміну №498, родині Гайди мали би виплатити компенсацію. У теорії процес розслідування і перерахування коштів займає небагато часу, та на практиці, аби домогтися державної допомоги, рідним Гайди знадобився майже рік.

Про те, як сім'я, попри смерть рідної людини, не опустила руки, а виборювала справедливість і право на компенсацію у судах та міністерствах журналістка видання "Вичерпно" поспілкувалася із сином Олега Гайди - Ігорем.

ПРОСТИЙ РОБОЧИЙ СОЛДАТ

- Нині в Черкасах ледь не кожен знає, хто такий Олег Гайда. Розкажіть, як син, про Вашого батька. Яким він був?

- Коли я ще ходив до школи, він у мене був дуже суворим, за що я йому дякую! Він мене виховував у консервативних поглядах і все, що я хотів - прогулянку або нову річ, мені треба було заслужити. У нас все було як в армії, чого, на жаль, я не можу досягнути в своїй родині. Коли я вже почав працювати, він став мені другом. Я не мав від нього секретів, він – від мене. Він був класним батьком (посміхається*).


- Ви стали лікарем-хірургом, тому що батько цього захотів?

- Ні, він цього не хотів, цього хотів я. Коли я закінчував школу, батько мені сказав, що ким хочу, тим і буду, куди вступлю, там і вчитимусь. Він мені ніколи не ставив рамок, а давав свободу вибору.


- Після його смерті Вас запросили на роботу в поліклініку, де він працював, чи Ви самі виявили бажання?

- Основне моє місце роботи - Третя міська лікарня. Через два місяці після батькової смерті керівництво поліклініки запросило мене на роботу. Я працюю на півставки і не заради коштів, а через те, що мені приємно, що свого часу тут працював тато. До мене зараз багато людей приходить і кажуть, якщо вже не в Олега Михайловича, то у вас будемо лікуватись. На вході до кабінету висить ще батькова табличка, я лише ініціали зняв. У цьому кабінеті все куплене батьком, окрім комп'ютера і принтера. Я нічого тут не міняв практично, усе залишилось так, як і було за його життя. Лише частину сертифікатів тата я зняв і повісив свої.

- Як довго батько пропрацював лікарем?

- У Другій міській поліклініці він працював із 1995, останні два роки він був завідувачем хірургічного відділення. Він у мене був простий робочий солдат. У нього не було бажання слави, дикої кар’єри, він лише робив роботу, від якої отримував задоволення. Сюди, у поліклініку, до нього ходили люди з усіма патологіями і він ніколи нікому не відмовляв. Батько за все брався і в нього все вдавалося, бо він був фанатом своєї справи і, я б навіть сказав, кращим амбулаторним хірургом у Черкасах. Якщо в мене о 12 годині ночі телефон автоматично відключається до 6 ранку, то батько в мене брав слухавку. У нього був такий принцип.

СТРЕС – ПУСКОВИЙ МЕХАНІЗМ УСІХ ХВОРОБ



- Думки суспільства щодо коронавірусної хвороби дуже різняться: одні її бояться, як вогню, інші ж вважають, що це вигадка. Як Ваш батько ставився до ковіду?
- Він, на відміну від мене, вважав коронавірус серйозним захворюванням. Я йому казав: «Та не настільки ця хвороба страшна, як її малюють». Зараз, до речі, в мене думка змінилась. Батько в період пандемії носив по дві маски одночасно, не користувався громадським транспортом, у місця скупчення людей не ходив, не заходив у ліфт, коли там був хтось зі сторонніх людей. Коли приходив до мене додому, навіть в будинок не заходив – ми спілкувались надворі.


Фото зі сторінки Олега Гайди у Facebook

- 18 червня минулого року від ускладнень, спричинених коронавірусом, помер рідний брат Вашого батька Іван Гайда – начальник Військово-медичного клінічного центру західного регіону. У ЗМІ з’явилася інформація, що Олег Гайда дуже болісно сприйняв цю звістку. На Вашу думку, це могло спричинити погіршення його стану здоров’я?


- Вони з батьком були дуже близькі - постійно спілкувалися, знали про все, що відбувається в житті один одного. У них був дуже сильний внутрішній зв’язок ще з дитинства. Вони щодня зідзвонювалися - батько з братом говорив частіше, ніж зі мною. На фоні смерті брата він пережив сильний стрес і в цей же день ввечері у нього піднялася висока температура.

- 24 червня (середа – ред.) йому стало вже зовсім погано і він відпросився додому із роботи. Коли йому в четвер прийшли результати, він не пішов на роботу. А мама була в той момент на роботі (в Третій міській лікарні – ред.) і, отримавши позитивний результат ПЛР-тесту, вона пішки йшла додому на Казбет. Вони обоє настільки свідомі, що мама навіть відмовилася, щоб я її відвіз. Того ж дня я сказав батькові, щоб їхав у лікарню, на що він мені відповів «та я нормально почуваюсь, задишки немає». А я йому ще так сказав: "Їдь в лікарню, не вимахуйся, тому що вже одного похоронили, другого хоронить не будемо». Він таки викликав «швидку», його відвезли в обласну лікарню, він був у стабільному стані. У п’ятницю він мені ще дзвонив, просив подивитися його пацієнтів, він консультував людей по вайберу. У неділю я по голосу почув, що йому важко дихати, а наступного дня вранці він останній раз подзвонив мамі, сказав, що «в мене всю ніч були гастролі, було погано». Відтоді він не брав слухавки.


- Лікарі давали якісь прогнози?
- Вони казали, що це кризовий перебіг, він має минути за два-три дні. Я ж був на 100% впевнений, що все буде нормально, бо я по життю оптиміст і завжди вірю в краще. Але ж краще не стало. У вівторок, 30 червня, батька перевели в реанімацію, ввечері підключили до апарату ШВЛ. Близько восьмої години вечора до мене подзвонив лікар і сказав, що все…

- Наскільки мені відомо, Ви не одразу повідомили мамі?
- Так, я сказав їй про смерть батька уже вранці. Ну як сказати наніч мамі, що помер батько? Вона би ніч не спала, це з розуму можна зійти! Я хотів її вберегти. Після того, як я вже їй повідомив про смерть батька, у неї на фоні стресу також погіршилось самопочуття. Після цього я маму, так би мовити, теж "запхав" в обласну лікарню. Стрес –це пусковий механізм усіх хвороб.

- На момент похорону батька мама була в ковідному відділенні?
- Так. У той день я попросив, аби підвезли труну з батьком до її вікна, щоб хоч так попрощалася.

Фрагмент із сюжету ТСН

Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Left
Right
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook
Скриншоти коментарів у Facebook

"ЯКБИ Я МІГ ПОВЕРНУТИ БАТЬКА, Я БИ ЗНАЙШОВ І ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ"

- 23 квітня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, яка регулює надання страхових виплат медпрацівникам, хворим чи померлим від COVID-19. Яку суму компенсації має виплатити держава за смерть Вашого батька?
- Це має бути півтора мільйона гривень. Усі вважають, що це великі гроші і життя лікаря не може скільки коштувати. Та якби я міг повернути батька, я би знайшов і десять мільйонів.

- В одному із інтерв’ю Ви сказали, що після смерті батька держава допомогла Вашій родині лише схуднути і натренувати нервову систему. Поясніть, про що йдеться?
- Після похорону я активно включився в розслідування комісії Держпраці, я був присутній на всіх засіданнях. У складі комісїї було дев’ять людей, серед яких і представник Фонду соцстрахування. По завершенню розслідування мали видати акт, який складають на основі всіх зібраних матеріалів та шляхом голосування. Із дев’яти людей вісім проголосували «за», проти була лише представниця Соцстраху, яка й сама не могла пояснити чому. Аби довести, що батько інфікувався на роботі, ми навіть знайшли людей, які були хворими на прийомі в тата. Приблизно через два тижні після цієї комісії Фонд соцстраху звернувся до Управління Держпраці в Черкаській області і попросив анулювати результати першої комісії і провести повторно ще одне розслідування.

- До складу новоствореної комісії увійшли нові люди?
- Так, це були нові члени комісії. До справи додали нові матеріали та дані на підтвердження факту зараження ковідом саме на роботі. Але, у результаті, вже семеро членів комісії проголосували «за», двоє – «проти» (серед яких представник Соцстраху та Управління Держпраці).

Скриншот посту в Facebook
- У вересні комісія таки визнала, що Ваш тато заразився ковідом на робочому місці. Але замість виплати коштів Фонд соцстраху подав на вас до суду. Як вони пояснили свій позов?
- При тому, остаточне рішення комісія ухвалила у вересні, а судовий збір вони сплатили ще 30 липня. Тобто вони наперед знали, що будуть судитися. На першому засіданні позивачі навіть не змогли обґрунтовано назвати причину позову. Представник Фонду на кожному засіданні поводився зверхньо та зневажливо. Зрештою, суд таки постановив відхилити позов Соціального страхування на скасування рішення комісії з Держпраці. Аби довести, що батько інфікувався на роботі, нам знадобилося 10 місяців.

- Це означає, що виплата Вам таки надійде?
- Якщо я не помиляюсь, Фонду дається 30 днів на те, щоб подати апеляцію або провести виплату. Якщо вони цього не зроблять, то там і рахунки їхні можуть блокуватися, і судові позови за невиконання на них можуть подавати.

- Деякі користувачі у соцмережах закидають, що Ви хочете лише нажитися на цій ситуації. Як Ви можете прокоментувати це?
- Яке нажитися? У мене батько помер! Зараз справа не в грошах, а в принципах. Мою лікарську родину принизили привселюдно(обурюється*)! Це так просто не мине! Я не можу на цьому нажитися, тому що я з цього нічого мати не буду, ці кошти має отримати моя мама. Розумієте, коли за законом щось належить тобі, то воно і має бути твоїм. Якщо держава каже, що допоможе, то будьте ласкаві – допомагайте ж! Моя мама втратила молодого чоловіка, йому ще жити та жити. Хай хто що хоче, те й пише, це їхнє право, я їх не засуджую. Я на це не реагую, тому що не бачу сенсу. Безумовно, мені неприємно, що таке говорять. Коли таке пишуть, поставте собі запитання: а чи хотіли б ви так нажитися – втратити батька, щоби держава дала кошти??? Я сумніваюся, що хтось би на таке пішов.

"У НАС В ДЕРЖАВІ ВІДБУВАЄТЬСЯ ІМІТАЦІЯ БУРХЛИВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"
- У січні громадська активістка, експертка в сфері захисту прав пацієнтів Ольга Стефанишина опублікувала фото із Вами біля Міністерства охорони здоров’я. Із ким там спілкувалися та чи могла ця зустріч посприяти рішенню суду на вашу користь?
- Ми зустрічалися з головним санітарним лікарем Віктором Ляшком та першим заступником міністра соцполітики Євгеном Котиком. Вони адекватні посадовці, ми з ними сіли, поговорили по-людськи. І знаєте, що смішно? Вони кажуть: «Так, ми повністю на вашому боці, але нічим не можемо допомогти. Суд уже розпочався». Після рішення суду я подзвонив до них (у Міністерство – ред.) і запитав, чи вони (Фонд соцстраху – ред.) хоч апеляцію подавати не будуть, на що мені відповіли, що нічого обіцяти не можуть. У нас в державі відбувається імітація бурхливої діяльності – кожен на своєму рівні хоче показати, що він щось робить. Але якщо ми, лікарі, почнемо робити імітацію бурної діяльності, то вони присядуть.
- В інтерв’ю для проєкту «7 фільмів Бно-Айріяна» Ви зазначили, що Вам пропонували зробити мітинг на захист родин медиків, які також не можуть домогтися справедливості. Ви збираєтесь втілювати цю ідею в життя, чи це вже не актуально?
- Я навпаки ці мітинги стримував, я вам чесно кажу. До мене дзвонять люди і кажуть: «Давай, ми зібралися!» Зараз кожен лікар розуміє, що він може бути на місці мого батька. Я всіх заспокоював і просив не робити цього. Що дасть мітинг? Привернення уваги? Та про мене лише Байден не говорив!

- Як, на Вашу думку, можна спростити механізм виплат компенсацій таким родинам як ваша, аби не проходити «9 кіл пекла»?
- Наш випадок став показовим для всієї країни. Якби я не відстояв цей прецендент, то далі таких випадків було би безліч. Зараз державна машина зреагувала і виключила Фонд зі складу комісій, за що я їм дякую.

- У нашій студії заступниця голови Черкаської ОДА Лариса Кошова розповіла, що в області зареєстровано 24 випадки смертей медпрацівників від ковіду. Досі лише у восьми випадках підтверджено, що смерть "пов’язана із виробництвом", і семи людям вже виплачені кошти. Що б Ви могли порадити родинам, які досі борються за державні виплати?
- Усім людям, які опинилися чи опиняться на моєму місці, я раджу відключити емоції і йти до кінця.


Авторка матеріалу 
Анна Житкова 
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website