«Тут суха земля, яка прагне води»: Володимир В’ятрович про Черкаський книжковий фестиваль (ІНТЕРВ’Ю)

в Інтерв'ю Культура Новини

Нещодавно в Черкасах із презентацією своєї нової книги «Нотатки із кухні «переписування історії» виступав Володимир В’ятрович. Захід відбувся в межах Четвертого Черкаського книжкового фестивалю. В інтерв’ю нашому виданню В’ятрович розповів про драматичну історію, пов’язану із Черкасами, чому вирішальну роль в появі нової книги відіграв Фейсбук та чи проміняв би депутатство на письменництво.


Довідково: Володимир В’ятрович — український науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху, громадський діяч, доктор філософії, колишній голова Українського інституту національної пам’яті, народний депутат України.


— Ви сам львів’янин, а зараз проживаєте в Києві. Розкажіть, як опинились в Черкасах, яким було Ваше перше знайомство із цим містом?

— Маю драматичну історію, пов’язану з Черкасами. Це була осінь 2004 року. На той момент я був активістом громадянської кампанії «Пора». Ми готувалися до фальсифікації виборів із боку влади. У той день, коли ми їхали в Черкаси, затримували активістів по всій країні. І от тільки ми вийшли з маршрутки, на мене з колегою накинулися якісь два чоловіки, запакували нас в автомобіль і почали кудись везти. Ми злякалися, думали, що то бандити. Потім виявилось, що то міліція. Нас звинуватили в тому, що ми напали на якусь бабусю, яка торгувала цигарками. За годину спроб прив’язати нас до тієї бабусі, яку ми навіть в очі не бачили, справа закінчилась.

— Скільки разів після цього приїжджали в Черкаси?

— Після того я вже багато разів був у Черкасах. Тут набагато приємніше пересуватися, ніж по Києву. Тут немає заторів, тут все значно простіше. Це майже нью-йоркське планування – дуже зручне. Гарне місто взагалі, бо тут Дніпро, прекрасні околиці. Часто їжджу Черкащиною – Холодний Яр, Суботів – це для мене, як для історика, справжні місця сили.

— Наш міський голова каже, що Черкаси – найкраще місто в Україні. Яке найкраще місто для Вас?

— Не ставте таких запитань львів’янину (*сміється). Львів’яни, які живуть в Києві, все одно залишаються львів’янами.

— Як вам Черкаський книжковий фестиваль?

— Мене вже вдруге запрошують. Я дуже тішуся, що такі фестивалі взагалі існують. Мені здається, вони починають відігравати важливішу роль за ті центральні, які відбуваються в Києві та Львові. Вони вже себе трішки вичерпали. Натомість тут ще відчувається спрага за книжками, за авторами, за спілкуваннями та презентаціями. Тут суха земля, яка прагне води. Тут свою роботу ти відчуваєш потрібною.

—   Скільки Ваших книг представлено на цьогорічному фесті?

— Найновіша книжка – «Нотатки з кухні «переписування історії», також презентовані «Історія з грифом секретно» (продано вже понад 60 тисяч примірників), «Війна і міф». Це лише те, що я бачив. Можливо, ще десь є інші.

— Сьогодні Ви презентуватимете «Нотатки з кухні «переписування історії». Розкажіть, про що ця книга?

— Вона дуже багатопланова. Там є три рівні подання історії. Перший – це власне історія, якою я займаюся, як фахівець із історії ХХ століття. Там висвітлені важливі цікаві теми, які маловідомі українцям: революція 1917-1921 років, становлення радянської влади, голодомор, спротив, повстанський рух, дисиденти, розпад СРСР тощо. Другий рівень подання – це про те, як українці відкривали цю історію. Тут я більше говорю про замовчування, як ми ламали його протягом тридцяти років незалежності України. Третій рівень – це моя персональна історія та участь у всіх процесах, де переплелися моя історія із історією України. Ця книжка найбільш особистісна з того, що я взагалі писав. Так багато про себе я ще не розповідав читачам.

— Для кого ця книга буде корисною?

 — Вона для людей, які цікавляться історією та сьогоденням. Я хотів це переплести та показати, наскільки багато з того, що ми хочемо зрозуміти тепер, можна зрозуміти, лише оглядаючись у минуле. Навряд чи книга буде цікавою тим, хто любить розважальне чтиво. Хоча я намагався писати, як завжди, легко. Сподіваюся, вона буде так само позитивно сприйнята, як й інші мої книжки.

— У Вашій колонці на «Історичній правді» Ви писали, що часто кінцевий текст вирізняється від задуманого. Із новою книгою сталося так само?

— О-о-о, у мене так дуже часто буває, коли  я починаю щось писати по-одному, а виходить по-іншому. Колись я хотів видати просто збірник документів про польсько-український конфлікт, а в результаті почав все пояснювати і вийшла монографія. У «Нотатках з кухні «переписування історії» було так само: я хотів просто зібрати всі свої статті та інтерв’ю за останні кілька років, де, власне, відображається моє бачення історичних процесів та оцінки історії. Потім я зрозумів, що інтерв’ю часом дуже прив’язані до конкретного часу й обов’язково треба пояснювати, про що саме йдеться. Так почав з’являтися наратив. Потім я зрозумів, що дуже багато цікавих речей свого часу я опублікував у фейсбуці, тому що він перетворився на мій хронологічний щоденник. Вийшло таке накопичення різного матеріалу, який я обрамив суцільним наративом своєї персональної історії. Цю книжку можна читати по-різному: або тільки статті, або інтерв’ю, або дописи в соцмережі. Видавець нарікав, що книжка вийшла досить великою (понад 520 сторінок, — ред.), але вона могла вийти ще більшою.

— До речі, скільки маєте підписників у фейсбуці?

— Близько ста тисяч. Активно я веду сторінку десь із 2010 року.

— Ви також зазначали, що саме фейсбук відіграв вирішальну роль у появі цієї книги. Чому так?

— По-перше, я все апробував саме у фейсбуці. Коли до мене приходить якась ідея – я роблю з цього допис, дивлюся як люди реагують. Деякі речі в результаті дискусій мінялися, деякі – навпаки утверджувалися. Щодо книги, то я до останнього вагався, чи буде вона взагалі комусь цікавою. Я був готовий до того, що зробив її для себе, типу нехай лежить, десь на старості літ буду знати, що я робив у певний період часу. Але якось я опублікував один із фрагментів і отримав дуже позитивний фідбек. Потім по приколу написав, якщо буде близько тисячі реакцій на пост, то книжка з’явиться. Зібрав близько півтори тисячі лайків.

— Який тираж книги?

— Три тисячі перший наклад. Якщо все успішно, то буде більше. Наскільки я знаю, то видавці за тиждень продали вже понад тисячу книжок.

— «Нотатки з кухні «переписування історії» за обсягом вийшли досить великі. Скільки часу витратили на написання?

— Якщо йдеться про саме написання, то десь півтора року. Але значну частину книги становлять статті, написані раніше. Тож готував її років двадцять.

— Чому з’явилася ідея оформлювати матеріал саме в книги, а не втілювати це в якихось інших формах?

—  Я сам читач і вважаю, що саме читання – хороша вправа для мозку. Для засвоювання матеріалу, читання – найбільш придатна форма. Мені важливо, щоб українці читали. Читаюча нація – набагато сильніша за ту, яка не читає. Хоча я спробую й інші способи. Ми вже зняли фільм. Шостий тиждень підряд, щовівторка на ютуб-каналі Центру досліджень визвольного руху виходить фільм «10 Днів незалежності». Поки йде дуже добре, люди із захопленням сприймають. Деякі серії вже набрали 20 тисяч переглядів.

— Усі ваші книги так чи інакше пов’язані з історією. Чи можна очікувати від вас творів інших жанрів?

— Одна із моїх книжок «(Не) історичні миті» — художня. Я інколи не думав, що буду щось таке писати. Але завжди, пишучи історію, яка опирається на факти та документи, у мене залишалося відчуття, що не завжди повною мірою можна передати атмосферу того, що робилося. Я спробував писати нариси, де завданням було передати настрій цієї епохи. Я й сам багато читаю, бо для того, щоб писати книжки, треба й самому їх читати. Щоб розуміти, що людям «заходить», треба вивчати багато літератури.

— Кого із українських авторів любите читати?

Із художньої літератури однією з кращих вважаю Оксану Забужко. Абсолютним лідером в українській художній літературі доби незалежності є її «Музей покинутих секретів». Для мене є великою честю, що допомагав цю сильну книжку творити. Із більш популярної, попсової літератури – Андрій Кокотюха. Він здатний у більш популярному викладі подавати історію. Книжки інших для мене є джерелом натхнення для моїх книжок.

— Які надалі маєте письменницькі плани?

— Є ідея та обов’язок перед собою, суспільством та цією людиною створити біографію Василя Кука – останнього командира УПА, якого я дуже добре знав особисто. Через біографію однієї людини, яка народилася в 1913 році й померла в 2007, показати всю історію ХХ століття. Сподіваюся, що колись зможу це зробити.

— У 2019 році Ви стали нардепом. Як через депутатські інструменти підтримуєте та популяризуєте українську культуру?

— Намагаюся відстоювати все українське, насамперед, у питанні бюджету. Цього тижня через комітет ми «просунули» збільшення фінансування різних галузей культури. Намагаємося виправити скандальну ситуацію, коли на 2022 рік у бюджеті передбачено нуль гривень на закупівлю в бібліотеки. Ми подали 158 мільйонів, я сподіваюсь, це питання буде ухвалене.

— Якби постав вибір – політика чи письменництво, що б Ви обрали?

Ну я вже обрав політику, але попри це я намагаюсь не втрачати своєї сутності. Об’єктивно, якби в нас була нормальна ситуація в країні, я би сидів собі на якомусь хуторі й писав книжки.

Підписуйтеся на наші сторінки в соціальних мережах:

Можливо Вас зацікавить

Ексклюзив
«Це історичний роман навпаки», — Макс Кідрук розповів про нову серію книг, творчість, тури та буктрейлери (ІНТЕРВ’Ю)
Інтерв'ю
«Життя за кордоном інше», — засновник відомого театру пародії розповів про творчість на Кіпрі
Ексклюзив
Музика нової ери: черкащанин створив оркестр, аналогів якому немає у світі (ФОТО, ВІДЕО)