Від них також залежить життя пацієнта: історія водія черкаської “екстренки” про медичні дива й професійні забобони (ВІДЕО)

Від них також залежить життя пацієнта: історія водія черкаської “екстренки” про медичні дива й професійні забобони (ВІДЕО)
в Відео, Медицина, Новини

Водій «екстренки» – людина, від якої життя кожного з нас залежать не менше, ніж від фельдшерів чи лікарів. Вчасно прибути за потрібною адресою й безпечно та швидко доправити людину до медичного закладу – інколи непроста задача. Журналісти видання «ВиЧЕрпно» поспілкувалися з водієм «швидкої» Олегом Тепаленком. Чоловік із 2018 року працює в «екстренці» й поділився історіями з робочих чергувань.

За медичну практику Олега бувало немало цікавих історій і подій: і вдячні пацієнти, і медичні дива, і незабутні чергування, і професійні забобони. А почалося все із власних переконань і бажання допомагати людям.

Історія водія черкаської

– У мене часто хворіли батьки і я був як «швидка допомога». Так само й знайомі з сусідами звертались. Машина є, тому завжди намагався допомогти людям, – згадує водій.

Своїх перших викликів чоловік не пам’ятає, каже, що кожен виклик – терміновий. Але загалом про роботу розповісти є що.

Навіть безпечно дістатися до пацієнта, або доправити постраждалого в лікарню – не найлегша задача. Нещодавно в Черкасах був випадок, коли пішохід не пропустив «швидку», яка перевозила «важкого» пацієнта. Як результат – постраждав і сам пішохід, і стан пацієнта в кареті «швидкої» став погіршуватися.

У розмові з нашими журналістами Олег розповів, що в Черкасах це не дуже поширена практика, проте й такі випадки бувають.

– Коли я працював уже близько року на цій посаді, зі мною теж стався таких випадок. Ми їхали на терміновий виклик. Були ввімкнені проблискові маячки, сирени. Всі на дорозі ставали, але знайшовся один водій, який не пропустив мою «швидку» і ми потрапили в ДТП, – розповів водій.

На щастя, у Черкасах це поодинокі випадки, каже Олег. У порівнянні з минулими роками ситуація покращилася.

– Ситуація трохи змінилася, правоохоронці проводили рейди. Але треба проводити їх іще. Водіям потрібно роз’яснювати, що треба пропускати «швидку», – наголосив Олег.

Окрім безкультурних водіїв на дорогах, не меншою проблемою є агресивні пацієнти. Хамство, погрози й агресивне поводження з медиками – не рідкість у нашій місцевості.

– У моїй практиці не було випадків нападу на медиків, але грубість від пацієнтів – регулярне явище. Тому, я думаю, що, як мінімум, газовий балончик для самозахисту в медиків має бути, – говорить Олег.

Ускладнилася робота медиків «швидкої» й водіїв, зокрема, з початком пандемії. Тоді, згадує Олег, працювати стало значно важче.

– Кожен виклик у костюмі, масці, окулярах. Взимку холодно, влітку дуже жарко, – розповів водій.

Бригади «швидкої» чітко дотримуються всіх регламентів і вимог для своєї безпеки й для порятунку людей. Тим не менш, професіонали екстрених служб максимально забобонні люди. Ось, наприклад, рятувальники, медики та поліціянти вважають жахливою прикметою, якщо хтось побажає їм «спокійного чергування». У водіїв «швидкої», до речі, також є свої забобони.

– Я намагаюся на чергуванні до дванадцятої ночі не розбуватися, – сміється Олег. – Кажуть, це погана прикмета.

Історій зі своїх чергувань Олег пригадує чимало. Бувають як веселі випадки, так і дивні чи навіть «медичні дива».

– Ось, наприклад, на минулому чергуванні отримали виклик до жінки, у неї була ШКК (шлунково-кишкова кровотеча, – ред.). Її чоловік категорично відмовився їй допомагати. Тоді ми втрьох, два фельдшери і я – водій, витягували з квартири жінку. Чоловік взагалі не взявся допомагати, – розповів водій «екстренки».

Але найцікавішим випадком на чергуванні, як пригадує Олег, стало чудесне зцілення людини з вадами.

– Був один випадок. Везли ми хворого на коронавірус, людина була глухонімою. Дорогою між Смілою й Черкасами на трасі була вибоїна, яку я пропустив. А хворому ми багато разів говорили лягти, але він сидів. Ну тоді він дістав до стелі авто головою й заговорив. Ще й з матюками, – сміється Олег.

Найважчим у своїй роботі водій «швидкої» вважає втрату колег та роботу з дітьми.

– Найважче – це втрачати людей, з якими працював, – розповідає Олег. – А щодо викликів, найважчий аспект – це бачити, як хворіє дитина й не мати змоги нічим їй допомогти. Дитя ні в чому не винне, а вже так страждає.

Реклама