“Війна – це дуже брудна штука. У ній немає романтизму…” – демобілізований боєць Черкаської ТрО Ярослав Нищик (ВІДЕО)

“Війна – це дуже брудна штука. У ній немає романтизму…” – демобілізований боєць Черкаської ТрО Ярослав Нищик (ВІДЕО)
в Відео, Війна, Ексклюзив, Новини

Він пішов воювати в перший же день повномасштабного вторгнення росії на територію України. Маючи за плечима політичну кар’єру, роботу в органах місцевого самоврядування та власну справу, зізнається, що питання – піти чи не піти захищати свою країну – навіть не стояло. Він прослужив майже сім місяців. Після трьох контузій був демобілізований за станом здоров’я 19 вересня.

Нашому виданню колишній військовослужбовець 118-ї окремої бригади територіальної оборони Ярослав Нищик розповів, чи мав певні ілюзії, коли йшов на війну, чи всі військові, на його думку, потребують психологічної підтримки, про адаптацію до цивільного життя, волонтерство та пошуки роботи.

Про все це та значно більше дивіться в нашому відео:

Ярослав Нищик у студії

Також подаємо нижче основні тези з інтерв’ю.

Про рішення йти на війну

– Наприкінці січня 2022 року я вже розумів, що буде повномасштабна агресія російської федерації проти України. Дружина поділяла мою точку зору. І, власне, в нас не стояло питання – піду я воювати до війська чи не піду. Тому що я вважаю, що в такій ситуації кожен чоловік має бути в Збройних Силах, у силових структурах для захисту територіальної цілісності та суверенітету країни….

Краще я буду захищати чиюсь розбомблену хату на Донеччині, ніж хтось буде захищати мою розбомблену хату на Черкащині.

Про бойові дії

– Ілюзій не було. Я навіть був готовий до того, що можу не повернутися звідти. Але не було якогось такого надзвичайного страху. Рішення було прийнято. А в мене такий характер, що я вже потім його (рішення – ред.) не змінюю. Але одна справа розуміти, що ти можеш загинути, й зовсім інша в бойовій обстановці (перебувати – ред.) доба за добою… і розуміти, що ось цей вихід може бути швидше за все твоїм приходом.

Війна – це дуже брудна штука. У ній немає того романтизму, який міг виникнути, читаючи книжки, переглядаючи фільми. Війна – це бруд, кров і смерть. І поступово ти звикаєш, що все навколо сіре або чорне.

Про демобілізацію

– У мене наслідки трьох контузій вилилися в дуже важку ситуацію і в психічному, і в фізичному стані.

Якщо в Україні буде знову загострення на фронті, як це було 24 лютого, тобто прорив на Київ і так далі… я для себе ухвалив рішення, що буду повертатися (до ЗСУ – ред.). Але вже навчений досвідом, у підрозділи піхоти не дуже хочу… Інша справа, що військово-облікова спеціальність у мене суто стрілецька.

Тож наразі ставлюся до свого цивільного стану як до довгострокової відпустки.

Чи всім військовим потрібна буде психологічна підтримка

– Мені здається, що участь у бойових зіткненнях свій відбиток на військовослужбовців в будь-якому разі накладає. Тому вони обов’язково мають отримати послуги військових психологів. І вже зараз на державному рівні потрібно приймати програми ресоціалізації військових.

Про підтримку тилу

– З боку родини у мене була стовідсоткова підтримка, було розуміння. Але мені здається, що самої родини мало, щоб бути достатньо стимульованим для того, щоб щохвилини ризикувати життям. Потрібно розуміння з боку суспільства. Не просто на словах…

Про любителів «руського міра»

– По-перше, є люди, які готові продатися за копійку. По-друге, є моральні імбецили.

Також є нащадки відставних радянських офіцерів, росіян за походженням, які осідали на Черкащині, в Черкасах, біля річки, біля лісу, в прекрасних умовах після служби на півночі. Вони у відповідному дусі виховували своїх дітей, ті – їхніх онуків. Саме серед цієї категорії є дуже багато прихильників «руського міра». Багато таких людей до нас потрапило під час індустріальної забудови 70-х, 80-х років.

Ці люди не сприймають Україну як незалежну територію, незалежну державу. Вони ставляться до України як до колишньої частинки російської імперії. Вони вірять в те, що Україна буде загарбана, а ми будемо в них обслугою. Це великоросійський шовінізм, імперіалізм, який мало чим відрізняється від типового нацизму.

 Про роботу в цивільному житті

– Бізнес мій благополучно загнувся, проте його можна було б зараз спробувати реалізувати заново, причому запит є, але в мене немає жодного бажання, оскільки це більше розважальна категорія. Поки мої побратими гинуть під Бахмутом, щоб хтось тут «двіжував»… Я не проти відпочинку, але для мене нормально зараз сприймається це, коли сидить пара в ресторані.

Зараз я на посаді майстра виробничого навчання в одному з черкаських училищ. Думав знайти ще іншу роботу, бо заробітна плата в сфері освіти далека від того, до чого я звик.

Про волонтерство

– Я трішки допомагаю волонтерській організації «Койоти», яка існує на базі Черкаського вищого будівельного училища. Зараз переважно волонтери там – це викладачі цього училища. А по збору коштів, то допомагаю своїй роті (в якій служив Ярослав – ред.).

Про перемогу

– Ми всі хочемо цієї великої перемоги. Проте зараз наша справа, поки ми в тилу, не нити, щоб не навантажувати своїми проблемами тих хлопців, які сидять в окопах. Їм точно набагато гірше, але вони не ниють.