«Якщо треба бути вищою — я вдягну підбори, якщо треба бути нижчою – я стану на коліна», — акторка черкаського театру про покликання, яке стало життям (ІНТЕРВ’Ю)

в Ексклюзив Інтерв'ю Культура Новини

Вона присвячує життя театру, який будував її дідусь, та глядачу, із яким під час вистав відбувається така неповторна і така безцінна хімія, а театр для неї – магія. Вона певна, що театр потрібен, як хороша музика, цікава книжка чи захопливе кіно, от тільки він діє за принципом «тут і зараз» і є неповторним, як мить. 

Інтерв’ю журналістки «ВиЧЕрпно» із акторкою Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Галиною Купрієнко.

94241328_2800368443417437_6708661211803680768_n

Галино, розкажіть, скільки працюєте у театрі та яку освіту здобули?

— У черкаському драматичному театрі я працюю вже майже сім років. До того я вчилася чотири роки на режисера театралізованих масових заходів у Канівському училищі культури і мистецтв. Потім я навчалася п’ять років у Київському національному університеті на актрису драматичного театру. Обидва навчальні заклади закінчила з відзнакою. Намагалася максимально брати від навчання (ред. – посміхається).

Коли зрозуміли, що хочете стати актрисою театру?

— У дитинстві я багато чим захоплювалася. Ходила на карате, займалася вокалом, балетом, художньою та спортивною гімнастикою, бальними та сучасними танцями, плаванням, туризмом, вчилася грати на фортепіано. І коли прийшов час обирати професію, я довго не могла визначитись, де саме зможу застосувати всі свої вміння. І в результаті дійшла до висновку, що треба спробувати себе в мистецтві, де можна всі свої навики об’єднати. Якщо ти актор театру, то потрібно дійсно вміти все, саме тому свого часу обрала правильний шлях, тут я роблю все, що подобається і від чого отримую задоволення.

Розкажіть, як відбувалося ваше професійне зростання?

— Поки я навчалася, була двічі на практиці у черкаському театрі. На другій практиці пройшла прослуховування і вже тоді планувала працювати тут. До прослуховування відповідально готувала все, що було потрібно: пісню, вірш, монолог, прозу, танець, а також зробила дуже емоційний та непростий етюд про дівчинку з інвалідністю, він усіх вразив. На прослуховуванні роздала кожному члену журі програмку з інформацією хто я, скільки мені років, який зріст, вага. Оскільки я людина з почуттям гумору, у програмці написала такий девіз – «Якщо треба бути вищою — я вдягну підбори, якщо треба бути нижчою – я стану на коліна». Звісно, що це було з гумором. Девіз колеги мені досі згадують (ред. – сміється). Прослуховування я пройшла і мені сказали приходити, коли отримаю диплом. Так і зробила, тільки спочатку народила дитину, а потім аж вийшла на роботу.

Для когось театр — це сенс життя, для когось просто хобі, для когось заробіток. Що театр для Вас та яку роль він відіграє у Вашому житті?

— Театр – це те, що я вмію робити. Я багато разів думала над тим, що театр дійсно забирає дуже багато часу, сил, енергії. Звісно, є думки, що ти живеш на роботі. Та попри це я отримую задоволення від того, що роблю, і театр — це прекрасно. Коли відчуваєш, що ти недарма це все робиш, бачиш людей, які дякують, співпереживають тобі та з тобою, сміються, плачуть. Це, звісно, безцінно. Театр – це особливе і неповторне місце, тому що тут, сьогодні і зараз ти живеш, глядач бачить тебе живого, і якщо в тебе щось змінюється, це все передається глядачу, між вами відбувається неповторна, безцінна хімія. Театр – це магія.

191665365_2935895743318583_8221773107943009904_n

Чи виникали думки перейти в кіноіндустрію чи змінити сцену черкаського театру на сцену театру іншого міста?

— По-перше, я не люблю великі міста. Сама живу в Смілі і їжджу кожного дня до Черкас на роботу. По-друге, із черкаським театром у мене багато спогадів: як мама водила на вистави та новорічні ранки, як захоплювалася тоді ще молодими акторами. Це все мені дуже подобалося, це якась магія. До того ж, мій дідусь свого часу будував цей театр, тому виступати саме в Черкасах для мене знаково. Тож, коли я навчалася в Києві, навіть думок не було там залишитися. За ті п’ять років лише зрозуміла, що великі міста не для мене.

А роздумували над тим, щоб змінити професію?

— Бувають такі думки, але дуже рідко. Усе через те, що у мене дуже насичений графік роботи, іноді відчуваю емоційну виснаженість, тоді й приходить розуміння того, що ти живеш роботою і на роботі. Я розриваюся між роботою та дитиною. У таких випадках з’являються думки про зміну професії.

Чим для Вас особливий театр?

— Жодна цікава книга, жодне захопливе кіно не передадуть тих унікальних живих емоцій, які дає театр. Тому що тут ти співпереживаєш із актором – живою людиною, яка стоїть перед тобою. Це прекрасна особливість театру.

191169656_2935511163357041_9150222582316087319_n

Галино, а чи пам‘ятаєте свою першу роль? Якою вона була і чим запам‘яталася?

— Моя перша роль була у виставі «Сканінг». Спектакль досить особливий, цікавий та незвичайний тим, що відбувався на сцені і глядач сидів теж на сцені, навколо.

Довідково:

Вистава-фантазія у стилі кіберпанк, (аналог «Матриці», «Початку», «Важко бути Богом»). Майбутнє, десь через 300 років, коли люди знаходяться у Системі, яка їх контролює на рівні думок і почуттів. Люди у Системі переконані, що живуть у вільній країні, працюючи 16 годин на добу, без вихідних, без часу на творчість, на почуття. Щомісяця відбувається ротація жінок: вони переходять від чоловіка до чоловіка, не розуміючи, що з ними відбувається… Але природа бере своє і Система дає збій. Вистава про майбутнє-минуле, спотворене суспільством, де природа пробивається через це спотворення.

Які ролі вдаються легше, а які важче: комедійні чи драматичні?

— Щодо драматичних ролей, то вони більш емоційно, психологічно, фізично затратні. Під час гри я дуже віддаюся ролі, проживаю її, по-іншому не можу. Завжди дуже хвилююся стосовно долі персонажа. Комедія теж складний жанр, тому що її потрібно грати серйозно, якщо ти будеш сміятися, то глядачам буде не дуже весело. Тож це складне питання для мене, кожен жанр по-своєму особливий та складний.

60357969_451667968919184_6860931739615756288_n

У яких творах більше подобається грати: класиків чи сучасників?

— Люблю всі свої ролі. Завжди працюю з душею та віддаюсь однаково, чи це твір сучасника, чи класика.

Яку б роль ніколи не погодились зіграти?

— Таких ролей, щоб я відчувала відразу до того, що роблю у мене ще не було. Проблема чи перевага в тому, що я дуже чутлива, іноді дуже важко відгородити себе. Єдине, що я, мабуть, не зіграла б, то це покійника. Ще дуже боюсь змій, але це під питанням, можливо, мені б вдалося побороти цей страх.

62089605_419991361918410_2479558059626594304_n

Як відбувається співпраця актора та режисера?

— Актор – це «раб» режисера, що він сказав, те ти і зробив. Ти повинен утілити його задум і змінювати його ти не маєш права. Звичайно ситуації бувають різними, є режисери, які взагалі не чують акторів, а є ті, які можуть вислухати твою думку і внести певні корективи.

Героїню якого твору мрієте зіграти?

— У мене немає ролі, яку б я хотіла зіграти, тому що я не чекаю конкретних ролей, я чекаю те, що мене знайде. Якщо мені треба цю роль, вона до мене прийде.

70950447_485801148670764_2454468724699168768_n

Чи існують інтриги, боротьба за ролі між акторами?

— Звичайно, загалом, є такі актори, які дуже борються за свої ролі, для них принципово отримувати головні. Для мене ж всі ролі рівні, немає головних чи другорядних, великих чи маленьких. Якщо до мене прийшла якась роль, значить — це саме те, що зараз мені потрібно і я з любов’ю, відданістю намагатимусь наповнити її по вінця.

Чи існує в черкаському театрі поняття «ведуча акторка чи актор», яким віддають перші ролі?

— Я не можу сказати, що в нашому театрі щось нечесно. Просто так виходить, що є певна кількість акторів, які постійно працюють, а є такі, які менш зайняті.

79828954_2498674950374000_2508184819813318656_n

Що стоїть за бездоганною грою акторів, оваціями та квітами?

— Це дуже велика праця, особливо, коли ти бачиш ці очі глядачів, чуєш оплески – відбувається катарсис, ейфорія, очищення, відчуття, що твоя праця не марна. Що для людини головне? Бути потрібною. І от саме на сцені ти цього досягаєш. Так, є втома, але ти про неї не думаєш у цей період.

Навіть коли відбулася прем’єра – це не стоп, робота продовжується далі, образ удосконалюється, корегується, оживляється ще більше і доповнюється. Якщо ти спинився, то це все, можна звільнятись. Акторська робота – це постійний розвиток, ти маєш бути в русі.

135741540_801319187118957_6665886690337185879_n

Скільки часу потрібно, щоб досконало підготувати виставу?

— Виставу «Украдене щастя» ми готували близько року. Але не можна сказати, що це підготовка тривала з дня в день, якщо порахувати всі дні репетицій, то на це пішло близко чотирьох місяців. Терміни залежать від фінансування, умов, карантину і так далі.

Із якими проблемами, на Вашу думку, зіштовхується сучасний театр?

— Перше, що спадає на думку, це фінансування.  Не вистачає підтримки нашої влади.

Чи на достойному рівні оплачується робота акторів театру?

— Хотілося б отримувати більші кошти, оскільки багато віддаємо цій професії і часу, і сил. Хочеться мати можливості, але, на жаль, наша країна не підтримує театр і культуру загалом, це і є найпершою проблемою. Культуру треба розвивати, проте вона наразі  не фінансується на належному рівні.

У 2015 році сталася пожежа у театрі. Які емоції та думки виникли, коли дізналися про це? 

— В усіх був великий шок. Довго не могли повірити, що відбулося. На той час я тільки рік пропрацювала в театрі, а уявіть тих людей, які все життя йому віддали. Це була катастрофа.

120721820_748155509075016_3566652691715911250_n

Як це залишитися без «домівки» та їздити і виступати на чужих сценах?

— Це все було тяжко, у ці роки ми тинялися, просилися… Це дуже вимотало і стомило нас. Але неважливо, де ми працювали — на великій сцені чи маленькій, ми віддавалися як і завжди. До нас мало людей ходило, та і прийняти багато не було можливості. Не та якість, не те світло, не ті декорації —  все не в повній мірі. Гри акторів на 100% замало… Як би ми не старались. Справа в атмосфері театру.

Де проходили репетиції впродовж цих довгих п’яти років відновлення драмтеатру?

— Репетиції відбувалися в театрі на третьому поверсі в декораційній залі, це єдине приміщення, яке не постраждало під час пожежі.

201182635_1387750301612382_6981394671114145571_n

Які були враження зі сторони актора, коли зайшли в оновлений театр?

— Було таке враження, наче ти довго десь блукав і, нарешті, повернувся додому. Звичайно, ми встигли відвикнути від умов у театрі, від зручності, від великої сцени. Та зараз ми щасливі, радіємо зручній гримерці, оновленому приміщенню, сцені, хоча є ще над чим працювати, але ми віримо, що театр розвиватиметься і далі.

*у матеріалі використані фото зі сторінки Галини Купрієнко в соцмережі «Фейсбук»

Можливо Вас зацікавить

Ексклюзив
Освіта майбутнього: черкаські робототехніки підкорюють світ
Ексклюзив
Щодня у Черкасах діти потребують допомоги: чи можуть цьому зарадити патронатні родини та як?
Ексклюзив
Музика нової ери: черкащанин створив оркестр, аналогів якому немає у світі (ФОТО, ВІДЕО)