Гарячі новини:
“Його життя стало символом боротьби за свободу”: пам’яті 21-річного багаторазового Чемпіона світу й відданого захисника України з Черкас Ярослава Стрільця (ФОТО, ВІДЕО)
У світі, де темрява сумнівів і страхів часто затьмарює світло надії, з’являються люди, чиї життя стають факелами, що розганяють морок. Ярослав Стрілець з Черкас, який прожив лише 21 рік, був одним із таких. Він залишив по собі спадщину, що сяє яскравіше за найбільші зірки…
Ярослав Стрілець — дворазовий чемпіон світу з панкратіону, багаторазовий чемпіон України, воїн, який віддав життя за Батьківщину, й людина, чиї вчинки надихатимуть мільйони нових поколінь. Він став символом того, що справжня велич — це не про роки, а про вплив, не про довжину життя, а про його глибину. Він був людиною, чия історія стала символом мужності, самопожертви та незламного духу. Був сміливим, вірним своїм принципам і жив так, щоб залишили свій слід у світі.
У свій 21 рік він залишив по собі те, що надихає людей та назавжди залишиться в серцях українців.
“Він із самого дитинства просто безмежно любив людей навколо”
Ярослав Стрілець народився 23 травня 2003 року. Був неймовірно веселою дитиною й мав янгольську посмішку, яка зачаровувала абсолютно всіх, кому він її дарував. Як пригадує мама Ярослава Лариса Стрілець, з перших днів життя сина її дивували його очі:
“Вони були такі, як у дорослої людини. Великі, світлі й глибокі. Його погляд завжди був просочений справжньою людською чистотою”.
Хлопчик рано пішов у садочок, йому на той момент не було ще й двох рочків. Однак навіть уже в цей час малюк вирізнявся поміж інших — швидко адаптувався до нових умов, був спокійний та врівноважений, мав добру пам’ять, тож дуже часто вчив різні віршики.
“Він із самого дитинства просто безмежно любив людей навколо, особливо — діток. Ярик обожнював із ними гратися й обійматися. Коли він бачив, що хтось з малюків без настрою — завжди намагався їх розважити”, — розповідає директорка дитячого садочку “Калинка”, який відвідував Ярослав, Наталія Кучерявенко.
За її словами, коли дітки виростають та йдуть навчатися до школи, часто між ними та вихователями зв’язок втрачається, однак із Яриком усі працівники дитячого садочку продовжували спілкуватися. Хлопчик був гостинним, тож завжди запрошував їх до себе додому, аби поговорити про свої мрії й плани.
У школі Ярослав Стрілець був зразковим за поведінкою — тихий, спокійний та ввічливий.
“Він був добрий у всьому — в спілкуванні з однолітками, старшими. Чуйний та хороший”, — пригадує заступниця директора з навчально-виховної роботи Вергунівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вчителька хімії Лідія Уперяка.
Про людяність й добре серце Ярослава розповідає і його друг Роман Черниш:
“Він для мене завжди був як старший брат. Де він — там і я. Моя мама завжди знала — якщо я з Яриком — зі мною все буде добре. Він міг мене захистити, постояти за нас обох, а, головне, зробити так, аби час, який ми проводимо разом — був лише з користю”.
Оскільки хлопці товаришували з самого дитинства, то й інтереси в них були переважно спільні. Зокрема, вони обоє безмежно захоплювалися спортом.
“Не лише в житті, а й в спорті Ярик був для мене справжнім прикладом. Він показував, яким треба бути ментально, аби здобути перемогу й перевагу над суперником. Його найкращі риси, які мене захоплювали, — це мужність, хоробрість й стійкість слова. Як Ярик сказав — так завжди й було. Цьому навіть в дитинстві було класно вчитися”, — пригадує Роман Черниш.
“Обожнював спорт, горів ним і завжди пишався своїми досягненнями”
У десять років Ярик почав займатися спортом.
“Одного разу ми були в Черкасах у справах, і син побачив оголошення бійцівського клубу “Ахілес” про набір діток до груп. У нього відразу загорілися очі й він попросив, аби ми його туди записали. Я розуміла, що це буде нелегкий шлях, але відмовити Ярусику не могла”, — пригадує мама Лариса Стрілець.
Тілобудова в хлопчика була кремезна, тож інколи з нього могли пожартувати, але замість того, аби ображатися, він вирішив, що повинен навчитися гідно себе захищати. Згодом же його почали ще більше поважати, а хлопці-однолітки навіть брали приклад і теж приходили на заняття в “Ахілес”.
Спершу в спорті Ярослав Стрілець нічим не відрізнявся від інших, але наполегливі старання допомогли йому стати не просто кращим, а взірцем для інших.
“У житті він був добрий та веселий хлопчик, а от на ринзі Ярик завжди показував, хто він є і який в нього загартований спортивний характер. Він був тяж і люди з такою ваговою категорією бувають переважно ледачкуватими, але це не про Ярослава, він був дуже працелюбний, тож завжди старався”, — розповів тренер спортивного клубу “Ахілес” Ігор Дмитраш.
Свій перший серйозний двобій Ярослав Стрілець програв. Тоді він сидів спиною до залу, обличчям до стіни. Не рухався, не плакав, як це часто роблять діти. Він був урівноважений, але схвильований. Внутрішньо злився на себе:
“Можливо, мені потрібно було робити не 5-7 повторень, дії певних приймань, а 25-27 разів”.
За словами його друга, Дмитра Шивильова, тоді в очах Ярика була рішучість, а в його дитячому голосі відчувався спокій. Він стиснув кулаки й твердо сказав:
“Це востаннє я програв. Більше цього не буде”.
На наступних змаганнях, коли в його віковій та ваговій категоріях не знайшлося суперників, Ярослав не став чекати легкої перемоги, хоча він і міг отримати “золото” без бою. Натомість хлопець попросив тренера поставити його проти старших і важчих суперників. Тоді з чотирьох поєдинків він виграв один. Він падав, але вставав, і в цих падіннях було більше величі, ніж у багатьох перемогах на тренуванні. Цей момент став першим із багатьох, що показали: Ярослав Стрілець — це не просто спортсмен, а воїн, який не боїться кидати виклик долі. Цей вчинок у 12 років був не просто дитячою впертістю, він відображав глибоку рису його характеру — готовність боротися з труднощами, навіть якщо шанси на успіх мінімальні.
“Його перші поразки стали фундаментом для майбутньої легенди. Ярослав не боявся програвати, бо для нього поразка була лише сходинкою до майбутніх перемог. Ця риса стала основою його життя”, — додав тренер спортивного клубу “Ахілес” Ігор Дмитраш.
Тоді хлопцю й полюбився спорт. Він його обожнював і завжди пишався своїми досягненнями.
“Ярик ще з юних літ пов’язував себе виключно зі спортом. Завжди відчувалася в його словах гордість за те, що він уже має й за його майбутні досягнення. Колись він приніс у школу всі свої медалі й так радісно сказав: “Вони всі мої”. Я тоді була дуже за нього рада й розуміла, що за кожною з них стоять десятки тренувань, наполегливість та неабияка витривалість”, — пригадує викладачка Лідія Уперяка.
Серйозна спортивна кар’єра Ярослава Стрільця розпочалася у 2015 році, коли він занурився у світ змішаних бойових мистецтв: самбо, панкратіону та греплінгу. З 2016 по 2021 роки він був незмінним Чемпіоном України з панкратіону, а протягом 2017-2019 років тричі ставав призером Чемпіонатів світу. У 2021 році — досяг вершини, ставши дворазовим Чемпіоном світу з панкратіону, Чемпіоном України з ММА та отримавши звання майстра спорту України.
У 2022 році Ярослав почав готуватися до Чемпіонату України з боксу. Тоді доля його звела з тренером-методистом, Заслуженим тренером України з боксу Андрієм Мальованим.
“Мені багато про Ярослава розповідали, він же був Чемпіон світу, сильний хлопець. Перед Чемпіонатом України я мав показати йому боксерську школу рук. Пам’ятаю нашу першу зустріч: Ярик спокійний, тихий, скромний, сказав, що давно й дуже хотів потрапити до мене на тренування. Було приємно це чути й відчувати гордість, що я працюватиму з цією людиною”, — ділиться спогадами Андрій Мальований.
При вазі в 120 кілограмів, Стрілець боксував із хлопцями по 90 кілограмів, але ніколи не дозволяв собі більше з ними, хоча й мав перевагу. Його тренування завжди відбувалися півтори години й від самого початку до останньої секунди Ярика неможливо було зупинити. Настільки він полюбив за рік бокс, уже маючи навички боротьби. Тренер розповідає, що Стрілець був дуже працьовитий та старанний, тож за тренування він втрачав навіть по три кілограми ваги, а це велика рідкість.
“Попри зріст, вагу й силу, Ярик — людина-добро. Він був дуже хороший, чесний та порядний. Я мало зустрічав таких людей. У моєму серці навіки закарбувалася його посмішка. Коли він пропускав удари, я казав йому: “Яричок, став руки трішки інакше”. Він тоді знімав капу, посміхався й казав: “Усе добре, я не хвилююся, зараз виправлюся”. Надягав капу й далі боксував”, — додає Андрій Мальований.
“Його самовідданість врятувала життя багатьох побратимів”
За кожним великим деревом стоїть міцне коріння, й для Ярослава таким корінням була його мати Лариса Стрілець. Вона — жінка, яка навчила сина не лише перемагати, а й залишатися людиною, виховала в ньому скромність, що ховала силу, й відданість, що переважала особисті амбіції. Саме від матері Ярослав успадкував внутрішній стрижень, який дозволив йому в 19 років зробити вибір, що змінив його долю.
“Його тиждень не було на тренуваннях. Я зателефонував, питаю: “Ярик, ти захворів чи травмувався? Чому не приходиш?”, а він мені каже: “Андрію Володимировичу, я прийняв рішення йти воювати. Не хвилюйтеся, через рік поїдемо на Чемпіонат України з боксу”. Ярик був людина-скеля, тож я не міг сказати йому щось проти. Він — мужчина. Він зробив свій вибір, а я прийняв його і підтримав”, — поділився спогадами Заслужений тренер України з боку Андрій Мальований.
Отож у 19 років, після закінчення Черкаського політехнічного коледжу, Ярослав міг продовжити спортивну кар’єру, що обіцяла славу в Bellalor чи UFC, але він обрав шлях воїна.
11 травня 2023 року Ярослав Стрілець підписав контракт зі Збройними Силами України, склав присягу 31 травня й приєднався до підрозділу. Він сказав:
“Краще померти біжучи, ніж жити гниючи”, — ці слова стали його кредо, відображаючи готовність пожертвувати собою заради інших.
Рішення Ярослава Стрільця йти на війну в такому молодому віці, мама не дуже схвалила, але, оскільки дізналася про це, коли син уже написав відношення до частини, — змирилася.
“Мені було дуже тяжко прийняти це. Я завжди хотіла, аби Ярусик мав щось більше в житті, а він же прагнув лишити слід по собі вчинками, добром і любов’ю до людей”, — розповідає мама.
“Тяж” (таким був позивний Ярослава на війні) підписав контракт із 73 морським центром ССО України. Боронив свою Батьківщину на посаді старшого матроса, водолаза-підривника.
До 20 років він перебував у навчальному центрі, опісля змінив локацію.
“Ми їздили до нього на 20-річчя, аби навідати, привітати й бодай трішки побути разом. Такі моменти з сином були просто неоціненними”, — пригадує мама Лариса Андріївна.
За понад рік захисту України, Ярослав кілька разів приїжджав додому на відпочинок. Коли ж мама хотіла приїхати до нього — був категорично проти, бо дбав про її безпеку, натомість обіцяв, що вони скоро зустрінуться на рідній Черкащині й добре проведуть час.
На війні “Тяж” брав участь у найскладніших операціях: на Херсонському фронті біля Антонівського мосту, на Чорному морі, де виконував завдання на Тендрівській косі та газових платформах.
У червні 2024 року Ярик приїхав у відпустку до друзів, що живуть у Кропивницькому. Перед тим, як поїхати назад на фронт, хлопець так трепетно й щемливо прощався з ними й сказав, що точно відчуває, що більше не повернеться…
Курська операція стала для “Тяжа” останньою. Він не ховався за спинами інших, а був там, де було найгарячіше, де потрібна була його сила, його мужність, його серце. Самовідданість Ярослава Стрільця врятувала життя багатьох товаришів, але коштувала йому власного.
Хоробрість принесла йому “Золотий Хрест”. Його трансформація від спортсмена до воїна була не просто зміною ролі, а сходженням до вершин людської величі.
На жаль, 11 вересня 2024 року Ярослав Стрілець (“Тяж”) загинув у бою. Йому був лише 21 рік…
“Тоді бої тривали протягом трьох діб поспіль. Мій син отримав тяжку контузію й лікар навіть дав йому відпустку на десять днів, але Ярослав сказав, що він не може залишити своїх побратимів. Це були останні його слова, — зі сльозами на очах ділиться мама. — Під час виведення групи з оточення, куля поцілила йому в голову. Синок ще боровся за життя. Далі була граната, яка обірвала його долю навіки…”
“Нехай про його подвиг знає весь світ”
Смерть Ярослава Стрільця стала трагедією не лише для родини, а й для всієї України.
16 вересня 2024 року, на Алеї Слави в Черкасах відбулася церемонія прощання з “Тяжем”. Тоді в Черкасах люди вперше сформували “живий” коридор по вулиці Святотроїцькій для зустрічі Героя. Проститися з Яриком прийшли рідні, друзі, знайомі, спортсмени, тренери, викладачі, студенти й сотні небайдужих містян, хто знав і любив його.
“У 21 рік мій син не боявся дивитися в очі смерті. Це, певне, була його доля — принести себе в жертву заради інших. Такий короткий склався вік Ярика, але він світлий, він яскравий. Нехай про його життєвий подвиг знає весь світ”, — із гордістю стверджує мама Лариса Стрілець.
Попередній
Наступна
Для того, аби пам’ять про “Тяжа” жила в серцях українців і в його рідних Черкасах, мама докладає чимало зусиль. Зокрема, торік їй вже вдалося організувати змагання з функціонального тренінгу, які були присвячені вшануванню Ярослава, а вже зовсім скоро в обласному центрі має відбутися Всеукраїнський спортивний турнір на його честь.
Також у травні 2025 року в Холодному Яру, що на Чигиринщині, завдяки донатам небайдужих черкащан, було встановлено пам’ятний горельєф Ярославу Стрільцю.
“Ярику завжди хотілося, аби його поважали й всі ним пишалися. Якби я знав, що зараз він точно мене почує, то сказав би йому, що він для кожного з нас навіки залишиться справжнім Героєм, а я докладатиму максимальних зусиль, аби так і було, й завжди буду опорою для його мами”, — додав друг Ярослава Роман Черниш.
Авторка матеріалу — Надія Паніван
Авторка матеріалу — Надія Паніван
