Гарячі новини:
“Макс хотів, щоб Україна була країною можливостей”: памʼяті загиблого громадського діяча Максима Зеленського (ФОТО, ВІДЕО)
Після майже трьох років очікування в лютому до Черкас “на щиті” повернувся Максим Зеленський — черкащанин із позивним “Дахнівка”, який без вагань став на захист країни. Із перших днів повномасштабного вторгнення, залишивши колишнє життя, Максим приєднався до лав Збройних Сил України. Його вибір був свідомим і безкомпромісним — боронити рідну землю. Однак, на жаль, жорстока війна забрала його життя на бойових рубежах в Попасній Луганської області.
Про те, яким був експосадовець Черкаської ОДА, як переживають втрату рідні та що означає загибель Максима Зеленського для Черкащини, дізнавалися журналісти видання “ВиЧЕрпно” в межах спеціального проєкту “Полеглі, але не забуті”.
“Це була надзвичайно допитлива дитина”
Максим Зеленський народився 19 липня 1979 року у місті Золотоноша. Навчався у місцевій середній школі №5.
“Дитинство в нас промайнуло в гарній родині з люблячими батьками та хорошим вихованням. Максим був шубуршним і ця риса характеру допомогла збудувати йому карʼєру”, — розповідає Владислав Зеленський поблизу могили старшого брата.
Попри різницю між братами у вісім років, вони були дуже близькими.
“У молодості він для мене іноді був як батько. Він багато у чому допомагав, підтримував, навчив працювати руками, за що я дуже йому вдячний”, – ділиться брат.
Двоюрідний дядько Микола Мирза розповів, що маленький Максим часто гостював у нього в Черкасах.
“Це була надзвичайно допитлива дитина. Бували такі випадки, що хотілося від нього десь заховатися, бо постійно лунало: “А що це таке, а навіщо воно, а як зробити?”.
Згодом Максим Зеленський розпочав навчання у Черкаському політехнічному технікумі та Східноєвропейському університеті економіки та менеджменту, здобувши фах економіста. Дядько Максима зазначає, що йому завжди подобався район Дахнівки в Черкасах і він мріяв збудувати там будинок. І його мрія з часом здійснилась.
“Він хотів, щоб Україна давала перспективи молоді”
Ще замолоду в серці Максима Зеленського вирувала любов до своєї країни, ідеї та прагнення, як зробити її кращою. Колишній керівник Управління молоді і спорту, заступник голови ОДА, а нині офіцер ЗСУ Віталій Коваль розповів, що ще наприкінці 2002 року їх із паном Максимом повʼязав “Молодий Рух” від партії Віктора Ющенка “Наша Україна”. Тоді створювали “молодіжне крило” і Максим очолив золотоніський напрямок, а Віталій Коваль був заступником керівника обласного руху. Із того часу в них розпочався довгий період спільної праці, де серед важливих робочих питань був час й для веселих моментів. Зокрема, із посмішкою на обличчі Віталій Коваль пригадав кумедний випадок, який стався улітку 2003 року:
“Ми їхали у потязі на таборування “молодіжки” Ющенка. У двох вагонах якраз зібралися інші учасники руху. І Максим прокинувся о пʼятій ранку, розбудив мене, і почав ходити, гупати усім у купе: “Вставайте, люди, вставайте, Віктор Андрійович не спить”. Весь вагон прокинувся, всі ж питають: “Що? Що сталося? Чого не спиш?”. А він їм: “Він вже прокинувся і думає про кожного маленького українця”. Ну ми потім довго тікали від наших друзів.”
Попри веселий характер, свідомість молодого Максима Зеленського була глибоко патріотичною та відповідальною — ще у 2004 році, коли сотні тисяч українців вийшли на протест проти фальсифікацій президентських виборів на користь кандидата від влади Віктора Януковича, він також відстоював голос українського народу на Помаранчевій революції.
“Він хотів, щоб Україна була відкритою, дієвою, демократичною та давала перспективи для молоді. І, звичайно, коли постала потреба, то ми пішли на Помаранчеву революцію. І так само згодом ми разом з ним пікетували вже на Революції Гідності у 2014 році”, – поділився Віталій Коваль.
Також він додає, що у Максима Зеленського були хороші організаторські здібності. Навіть коли невелика група людей виїжджала чи то на пікетування в Харків, чи то в Одесу, то він міг буквально за пів дня організовувати місце для ночівлі та інші необхідні речі.
“Він хотів, щоб Україна давала перспективи молоді”
За словами Владислава Зеленського, із того часу у його брата розпочалася політична карʼєра і розвиток у цьому напрямі. Наприкінці 2005 року Максим Зеленський розпочав роботу в Управлінні у справах молоді та спорту Черкаської ОДА. На той момент Максим уже мав значний досвід у сфері реалізації молодіжних проєктів і заходів. Саме тому він активно долучався до впровадження обласних програм, організації походів історичними місцями, відновлення роботи дитячих таборів, де проводилися національно-патріотичні та виховні зміни. Окрім цього, Максим підтримував широкий спектр ініціатив — від байкерських фестивалів до проведення турнірів КВК. Віталій Коваль особливо відзначає його вміння знаходити спільну мову з громадськими організаціями, чути їхні ідеї та втілювати їх у життя, забезпечуючи реалізацію державної молодіжної політики.
“Він любив з гумором та жартами дивитися на складні завдання, які нам давали по державній службі. Мені цього відверто бракувало, а він, як справжній друг, як заступник, завжди мене в цьому виручав”, – додав Віталій Коваль.
Попередній
Наступна
Із 2014 по 2020 роки Максим Зеленський сам очолював Управління сім’ї, молоді та спорту при облдержадміністрації. Людмила Цимбалюк, директорка дитячого оздоровчого центру “Дахнівська Січ”, зазначає, що пан Максим був із тих людей, чия діяльність на посаді залишає добрий слід і яскраві спогади.
“Коли розпочалися бойові дії на сході та анексія Криму ворогом, то за ініціативи обласного відділу молоді та спорту та за участі Максима Васильовича, ми організовували велику кількість масових заходів на підтримку єдності України”, – пригадує пані Людмила.
Зазначимо, тоді щороку в місті Черкаси проводили масові заходи, до яких залучали молодь для встановлення національних рекордів. Наприклад, у травні 2014 року в центрі міста чотири тисячі людей одночасно присідали, у серпні 2015 року понад 500 черкаських велосипедистів утворили найбільший рухомий прапор, у червні 2016 року 800 людей одночасно качали прес та багато інших.
“Максим Васильович завжди казав, що молодь — це моноліт нашої країни, її майбутнє. Вона має бути здоровою, освіченою, ініціативною та креативною”, – ділиться Людмила Цимбалюк.
Також Максим Зеленський був одним зі співзасновників благодійного фонду “Дахнівська Січ”. За його ініціативи на території табору “Орлятко” створили дитячо-оздоровчий центр “Дахнівська Січ”, який напередодні російського вторгнення міг приймати до 600 дітей з області.
“Він був людиною дії, віри й слова. Він ніколи не стояв на місці, коли щось задумав, то доводив до кінця. Хоч він був керівником і міг просто наказувати, однак, коли треба було щось зробити, то він завжди починав розмову з: “Допоможіть…”, а далі казав про що мова. І після слова “допоможіть” просто неможливо було відмовити, оскільки тебе просили про допомогу”, — розповідає пані Людмила.
Микола Мирза додає, що у роботі Максим завжди мав холодний розум і робив виважені вчинки:
“Він завжди бачив на декілька років уперед. Ніколи не підвищував голос, не кричав, не “бив себе в груди”, міг погодитися, але врешті-решт робити те, що він задумав”.
“25 років повного взаєморозуміння”
Чуйний чоловік та люблячий батько — так згадують близькі про Максима Зеленського. Ще у підлітковому віці черкащанин познайомився зі своєю дружиною Оленою на базі відпочинку. Пані Олена пригадує, що під час першої зустрічі “потонула в його очах”.
“Станом на початок повномасштабного вторгнення, ми були разом 25 років. 25 років повного взаєморозуміння. Це були безперечно щасливі роки”, – ділиться з журналістами видання “ВиЧЕрпно” пані Олена.
У 1997 році молодята побралися та повінчалися на День святого Валентина. Пані Олена зізнається, що тоді навіть не знали про таке свято закоханих. Через рік у подружжя зʼявився первісток — донечка Аліна, а згодом — син Дмитро.
“Попри те, що він був зайнятий, діти завжди знали, що тато зробить усе, що їм потрібно для виховання, навчання чи розвитку. Це навіть не обговорювалось. Це просто робилось”, – розповідає Олена Зеленська.
Донька Аліна згадує, що батько завжди був для неї прикладом сильного чоловіка, а такі стосунки між батьками бажала б кожній сімʼї:
“Він був іноді суворим, але водночас справедливим. І, певно, його справедливість — це взагалі те, із чим він йшов по життю. У мене завжди була до нього повага”.
Також додає, що батьки завжди підтримували її та брата у нових захопленнях.
Уранці 24 лютого 2022 року Максим та Олена збиралися на роботу, коли почули страшну звістку, що росія розпочала повномасштабне вторгнення.
“У той день він заправив мені автівку, залишив мене дома, взяв кума, сина і поїхав із ними до ТЦК”, – пригадує Олена.
“Це було його тверде рішення, на яке ми ніяк не могли вплинути. Єдине, що ми могли зробити, то це підтримати, як це колись робив він”, – додала донька Аліна.
Колега Людмила Цимбалюк розповіла, що не була здивована рішенням Максима відразу стати на захист країни:
“Максим Зеленський був куратором табору “Дахнівська Січ” і там діток виховували на засадах козацької педагогіки, тому мене не здивувало, що він не з першого дня, а з перших годин приєднатися до лав тероборони”.
За словами брата Владислава, у 2020 році Максим Зеленський став помічником депутата Верховної Ради Сергія Рудика і мав бронювання:
“Він не був зобовʼязаний вставати до лав ЗСУ, це було усвідомлене рішення “не відмазуватися” від служби”.
Військову службу в Черкасах Максим Зеленський проходив певний час із колишнім колегою із обласної адміністрації Ярославом Березанем.
Обидва чоловіки чергували на блокпосту в межах міста, де, за словами Ярослава, Максим проявляв себе як надзвичайно врівноважена та відповідальна людина. Він часто брав на себе організаційні питання, допомагав у комунікації між підрозділами.
“У квітні 2022 року на шикуванні батальйону перед виїздом у Попасну він сказав, що їде туди, ”бо, а як інакше”, – зазначив Ярослав Березань.
Максим не розповів про своє рішення рідними. Уже коли перебував безпосередньо на сході країни, його родина дізналася про відрядження. Там чоловік намагався підтримувати звʼязок із сімʼєю, по можливості листувався.
“Я на той момент займалась флористикою, і я тату кидала букети, які я роблю. Він хвалив мене. На той момент він не так часто відповідав. Іноді це був або плюсик, або його фото. І я відчувала, що він на зв’язку з нами. Пам’ятаю, що я написала йому про те, що я зараз дуже радію тому, чим я займаюсь. І він знову похвалив мене. І після цього, коли я вже надіслала йому фотографії, він більше не відповідав…” – поділилася донька Олена.
24 квітня звʼязок із захисником обірвався назавжди… Максим Зеленський разом із деякими побратимами отримав статус «зниклого безвісти».
“Я почала звʼязуватися з іншими дружинами зниклих у Попасній, з капеланом, командиром бригади й ми почали пошук”, – розповідає дружина захисника.
Відтоді рідні щодня чекали звістки про Максима та робили для цього все можливе.
“Ми їздили по лікарнях, опитували військових, шукали у ворожих та українських телеграм-каналах. Заявляли в поліцію, Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Робили усе, аби щось дізнатися. На кінець 2024 року у мене було стійке відчуття, що ми зробили все, що могли…” – розповіла Олена.
Звістка зʼявилася лише через два роки і 10 місяців, і, на жаль, вона була невтішною…
“У 2025 році мені зателефонувала слідча, яка повідомила про перший збіг у ДНК. Ми передали ще аналізи сина та батька Максима й отримали практично повний збіг. Тоді ми зрозуміли, що дива не буде”, – розповіла дружина загиблого захисника.
“Ми не втрачали віри, що він повернеться. Навіть при підтвердженні того, що він загиблий, ніхто з сімʼї не допускав думки про те, що він не повернеться…” – ділиться донька Аліна.
Максим Зеленський із позивним “Дахнівка” загинув у бою 29 квітня 2022 року в Попасній Луганської області. Колишня заступниця Максима Зеленського по роботі в облдержадміністрації Катерина Коваленко розповіла, що їй також досі не віриться у його загибель:
“У моїх думках він все ще зниклий безвісти й все ще десь є… І до сьогодні хочу вірити, що настане той день, коли він повернеться і скаже, що це все була неправда. Максим Васильович це та людина, яка своє життя присвятила патріотичному вихованню, відстоюванню національної ідентичності… Ця людина мала по завершенню війни творити державу і відбудовувати її зі справжніми ідентичними проукраїнськими цінностями”.
26 лютого 2025 року у Свято-Михайлівському гарнізонному соборі міста Черкаси громадського діяча провели в останню путь. Проститися із захисником прийшли сотні людей — рідні, близькі, друзі, колеги, побратими та небайдужі містяни.
“На жаль, за період війни Україна втратила багато ініціативних людей, добровольців, які мали будувати нашу державу після перемоги. Загибель Максима Зеленського — це втрата не тільки для Черкащини, а й для всієї України. Але в цьому і завдання для нас, завдання для наших дітей — рівнятися на таких людей і надалі продовжувати цю справу. Макс хотів, щоб Україна була країною можливостей. Перш за все, для молоді. І ми маємо довести цю справу до кінця”, – сказав про товариша Віталій Коваль.
Авторка матеріалу — Надія Паніван
Авторка матеріалу — Надія Паніван
