ДЕНЬ. Араік Мкртчян

Відсьогодні команда «ВиЧЕрпно» започатковує новий авторський проект «День». Наші журналіст будуть проводити цілий день в компанії депутатів, чиновників, лікарів, пожежних, вчителів тощо. Ми висвітлимо не лише тонкощі кожної професії та справи, але і покажемо, що кожному герою наших репортажів, не залежно від соціального статусу чи матеріальних статків, притаманні чисто людські почуття  і переживання, якими живемо всі ми.

Першим  героєм нашого проекту став один з найепатажніших депутатів міської ради, успішний бізнесмен Араік Мкртчян.

Домовившись про зустріч в неділю о сьомій ранку, ми відразу відчули на собі тяготи депутатської роботи.  Саме в цей день Араік Рафікович організовує для жителів свого мікрорайону поїздку до Красногірського монастиря, хоча ми не дуже орієнтуємося в районі вулиці Руставі, проте місце відправки знайшли швидко, оскільки важко було б не помітити юрбу людей близько 150 осіб.  Охочих поїхати на екскурсію назбиралося аж на чотири автобуси.

Депутат Мкртчян – в центрі уваги. Люди підходять то подякувати, то поскаржитись на свої проблеми, то запропонувати своє бачення їх вирішення. Проте цим ранком люди все ж таки більше дякували. Одна жителька мікрорайону навіть дивує Араіка Мкртчяна подарунком – власноручно вишитою патріотичною картиною, останній – здивований, проте щасливий.

Рівно о сьомій автобус відправився, а ми з Араіком Мкртчяном вирушили до його офісу.

Після того як Араік Рафікович владнав декілька робочих питань, нам вдалось трохи поспілкуватися на не офіційні теми, зокрема дізнатися чи кожний день депутата розпочинається так рано.

Ви можете зараз спуститися до охорони і запитати о котрій їхній керівник приїжджає на роботу. Я завжди виходжу з дому не пізніше восьмої, неважливо чи то вихідний день, чи не вихідний. Хоча зазвичай у мене такого поняття як «вихідний день» не існує взагалі. В неділю зранку завжди їду на роботу, але ввечері обов’язково проводжу час з родиною. Я взагалі сімейна людина.

В кабінеті Араіка Рафіковича багато картин, сувенірів, подарунків.

Тут кожна річ має свою історію. То друзі дарують, то сам щось купую, наприклад ікони в кабінеті – купував сам. Фото дружини і дітей, що стоять на столі – це те, що складає для мене найбільшу цінність.

До теми родини ми поверталися ще не раз.

Дружина в мене – українка, ми з нею разом з 1986 року. Познайомилися на її дні народженні. Я тоді був ще солдатом. Ось вже майже 30 років щодня пересвідчусь, що мені з нею пощастило, а чи пощастило їй зі мною – то це треба запитувати в неї. У нас двоє дорослих дітей: син і донька. Я не можу сказати, що в нас є якісь особливі сімейні традиції, головне – завжди бути разом.

Пан Мкртчян говорить, що в побуті не вибагливий.

Я люблю смачно поїсти, але не можу сказати, що я вимогливий в їжі. Що дали – те і їм, не люблю тільки оселедців.

Наша розмова, як розмова з будь-яким депутатом, не могла оминути тему політики.

Мене зараз часто запитують, про те, чому я не хочу іти в мери. У мене нормальний бізнес, мене ніхто правильно не зрозуміє. Якби заробітна плата міського голови була 80 тисяч – можна йти, а на 8 – в моєму випадку це не розумно, я хочу жити чесно.

Декілька робочих дзвінків і ми вирушаємо в район на сільськогосподарське підприємство родини Мкртчянів.

Щотижня я, як мінімум раз, виїжджаю в район. В період, коли йдуть жнива – буваю і частіше.

В автомобілі Араіка Рафіковича грають виключно українські пісні, говорить, що це один із гарних способів покращити свою українську, а ще – це просто приносить йому задоволення.

Є декілька улюблених українських пісень, які вмикаю постійно, а коли сам в автомобілі – ще й підспівую.

Під’їжаючи до місця призначення зупиняємось на полі. Араік Мкртчян власноручно інспектує цьогорічний врожай. Оцінивши його, як належний, їдемо далі.

Корови, телята, вівці, коні – все це є в господарстві. Араік Мкртчян говорить, що гарні умови утримання, правильний раціон і належний догляд – запорука успіху в цій справі.

Обійшовши тваринницький комплекс, поспілкувавшись  з працівниками, вирушаємо знову на поле, де саме йдуть жнива.

Коли знаходиться вільна хвилина, у нас в родині виникає дилема. Справа в тому, що рідні люблять проводити час на дачі, а я люблю риболовлю. Потім знайшли вихід: я спочатку їду на рибалку, а потім приїжджаю до них.

Оскільки неділя – єдиний вихідний, то проінспектувавши господарство, ми відправляємось на рибалку.

Колись я возив брата дружини з товаришем на рибалку, а ввечері приїхав, щоб їх забрати. Вони запросили мене порибалити з ними на човні. Я тоді ще навіть не знав, що таке вудочка, але заради інтересу погодився. І тут виходить така ситуація, що у них не клює, а в мене клює. Мені стало так цікаво, що з того моменту почав любити рибалку. І ось майже 22 роки це моє хобі.

Найбільший улов на вудочку – 6,8 кг, а на спінінг – 9,8 кг. Рідко буває, що їду додому без улову, але коли так трапляється – не засмучуюсь. Я тут відпочиваю. Відчуваю єднання з природою. Риби як правило додому не везу, я її роздаю.

Ця рибалка для Араіка Рафіковича виявилась також успішною. Спіймавши декілька кілограм риби, ми щасливі, але втомлені закінчили нашу подорож.

За цей день ми встигли зрозуміти, що бути гарним депутатом і успішним бізнесменом – не просто, проте можливо, головне – любити свою справу, самовіддано працювати і при цьому не втрачати людяності та порядності.

Далі буде…