ДЕНЬ. Олександр Черевко

Банкір, губернатор, ректор… Для когось здається, що це абсолютно різні іпостасі та посади, які важко поєднати, проте як виявилось – це лише різні грані однієї людини. Людини, яка твердо закарбувала своє ім’я в історії Черкащини. Не важко здогадатися, що сьогоднішній герой нашого проекту – Олександр Черевко.

Команда «ВиЧЕрпно» прибуває в Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького о 8.20. Оскільки перша пара розпочалась рівно в 8.00, в університеті панує майже ідеальна тиша, лише де-не-де на горизонті з’являється студент, який із запізненням мчить гризти граніт науки. Маючи в запасі десять хвилин до зустрічі, ми піднімаємося на другий поверх до приймальні ректора. З огляду на підвищений рівень активності працівників ми розуміємо, що Олександр Черевко має бути з хвилини на хвилину. І ми не помилились.

Олександр Володимирович запрошує нас до кабінету. За чашкою кави ми узгоджуємо сьогоднішній робочий графік і, навіть самі того не помічаючи, заводимо розмову про насичені трудові будні.

У мене завжди насичений робочий день. Вчора сподівався, що звільнюся раніше, проте не вдалося. Багато запланованих зустрічей і поточної роботи. Тим паче, зараз стартував новий навчальний рік, тому цей період завжди завантажений, – говорить Олександр Черевко.

Олександр Володимирович розповідає, що аби все встигнути і не залишити поза увагою щось важливе, виробили чіткий регламент роботи.

У нас великий колектив, багато студентів, тому до організації роботи підходимо серйозно. Певне коло питань знаходиться на моєму особистому контролі, частина – у першого проректора і проректорів. Це дає кращий результат, ніж якщо хапатися за все і відразу, – ділиться Олександр Черевко.

Далі розмова зайшла про досвід, вміння та трудовий шлях. Олександр Черевко не міг не згадати молдавський період свого життя.

Я закінчив Черкаський фінансовий технікум, він був всесоюзним, тому після закінчення за розподілом я потрапив до Молдови, – говорить Олександр Володимирович.

Два місяці роботи, а потім два роки служби в армії, в Чехословаччині. Опісля Олександр Черевко все ж таки повертається до Молдови і продовжує роботу в Будбанку СРСР. Всесоюзне будівництво Резінського цементного заводу відкрило перед молодим фінансистом нові перспективи.

Було відкрито нове відділення, і в 22 роки я став керуючим банку, в якому пропрацював 6 років, – згадує Олександр Володимирович. – Потім ще три роки очолював відділення Агропромбанку СРСР.

Здавалося б, усе стабільно: гарна робота, перспективи і можливості. Проте так було до 1991 року, допоки на території Молдови не почався воєнний конфлікт.

Усіх керівників, які були не молдавської національності було переобрано. Банківська система була досить закритою та централізованою, і я залишився працювати далі. Але коли комісія Верховної Ради Молдови зачастила з перевірками, я зрозумів, що не потрібно будувати ілюзії, а слід збиратися додому.

Зараз Олександр Черевко вже спокійно згадує той період свого життя, але говорить, що на той час це було для нього серйозним ударом.

Коли ми з родиною повернулися додому, треба було все починати спочатку. Я погодився на пропозицію і став керуючим Золотоніським відділенням Агропромбанку «Україна». Отримав кімнату в гуртожитку з проваленою підлогою і зручностями на коридорі. В порівнянні з трикімнатною квартирою, в якій ми жили в Молдові, це було незручно. У нас двоє, ще тоді зовсім маленьких, дітей, – розповідає Олександр Черевко.

Олександр Володимирович говорить, що єдине, що залишилось від життя в Молдові – це авто, але і те викрали.

У нас за тими мірками був дуже модний автомобіль – дев’ятка кольору «мокрий асфальт». Ми приїхали в Черкаси, зайшли в універмаг по вулиці Дашкевича, виходимо – авто немає. Діти плачуть, дружина засмучена, а я думаю, як будемо добиратися до Золотоноші. Ні житла, ні авто, ні настрою – нічого немає, – сьогодні вже з легкою посмішкою пригадує Олександр Володимирович.

Олександр Черевко говорить, що для нього то був один із важких періодів, але розуміючи, що покладатись треба тільки на власні сили, він почав активно працювати.

П’ять років у Золотоноші я працював день і більше, ніж день. За цей час вдалося вибудувати систему банку «Україна», розширити її, відкривши 14 філій. Про це писали газети як про передовий досвід, – говорить Олександр Володимирович.

Нашу розмову перервала секретар, повідомивши, що вже дев’ята і в приймальні зібралися проректори на ранкову нараду.

Олександр Володимирович запрошує колег до кабінету, пересідає за конференц-стіл та починає нараду.

На порядку денному три основні питання: робота військової кафедри, прийом на навчання іноземних студентів та участь у міжнародних грантах. Перший проректор Василь Мойсієнко доповідає з перших двох. Говорить, що вже за місяць відбудеться набір курсантів за чотирма військово-обліковими спеціальностями, серед них – і військова журналістика. Щодо роботи з іноземними студентами, Василь Миколайович переконує, що сьогодні активно налагоджується співпраця з більш, ніж 20 посольствами іноземних держав – починаючи від пострадянських країн і закінчуючи країнами Азії та Африки. Перший проректор говорить, що для досягнення поставлених результатів необхідно активізувати роботу англомовної версії сайту та забезпечити з 15 вересня організацію мовних курсів для викладачів університету.

Олександр Володимирович почутим задоволений. Проте не менше його цікавить питання пошуку іноземних грантів. Проректор Сергій Корновенко говорить, що планується створення Центру інтелектуальної власності та управління проектами. Центр тісно співпрацюватиме з Міністерством освіти та науки України. Працівників Центру набиратимуть з урахуванням досвіду участі в в міжнародних проектах та стажуваннях.

Олександр Володимирович занотовує інформацію, роздає доручення та просить тримати ці питання на особливому контролі.

Далі за графіком – зустріч із професором Володимиром Поліщуком. Мета зустрічі – обговорити відзначення ювілею Михайла Старицького.

Маючи декілька хвилин перед наступною зустріччю, ми не могли не скористатися нагодою поговорити з Олександром Черевком про період його губернаторства та дізналися, що він для нього означає.

То був найяскравіший період. Я відчував, що це моя робота. І це та робота, яку я міг робити як людина, як керівник, як патріот, як громадянин, як фахівець. Вважаю, що за ті п’ять років вдалося багато зробити для Черкащини, – говорить Олександр Володимирович. – Ефективність керівника області вимірюється в тому, скільки він може додатково залучити в область державних і недержавних інвестицій. У нас ці показники були в десятки разів більші, ніж будь-коли.

Запитуємо, як сам Олександр Черевко визначає свій стиль керівництва.

Його можна назвати адміністративно-людяним. Якось вже нині покійний Алілуйко Микола Пилипович говорив мені: “У вас, Олександре Володимировичу, є такий стиль, коли ви говорите з холодком”. Мій стиль керівництва демократичний, але з ухилом до організованого адміністративного. Гадаю, цього вимагали всі мої посади, – розповідає Черевко.

На запитання про те, як змінив його пост губернатора, Олександр Черевко відповів, що ця посада додала йому рішучості, навчила, що інколи необхідно вживати заходів, які не всім подобаються, бо керівник постійно має дбати про завтрашній день. Треба знаходити правильні відповіді на виклики, а для цього не слід боятися непопулярних рішень. Це як ліки, які допоможуть потім. Стратегія і пріоритети тримають будь-яку організацію.

Церква в моєму житті багато важить. Постійно спілкуюся з Владикою Іоаном. От і в той день, коли пішов у відставку, заїхав до нього. «І що нас тепер чекає?», – питаю в нього і чую відповідь: «Таких людей, як ми з вами, завжди чекає Царство небесне, так що не засмучуйтесь». Ось так мене підбадьорив, – посміхається Олександр Черевко.

Ми знову заговорилися з Олександром Володимировичем і ледве не спізнилися на наступну зустріч. Згідно з нашим графіком, вирушаємо до ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва.

Там Олександр Володимирович інспектує аудиторії, спілкується з викладачами та студентами.

Ректора задовольняє побачене: гарний ремонт, мультимедійне оснащення аудиторій та головне – задоволені студенти. Проте Олександр Володимирович, як ніхто, знає про існуючу проблему – недостатнє забезпечення аудиторним фондом. Це питання бере під особистий контроль та обіцяє знайти шляхи його вирішення.

Після розмови з деканом психологічного факультету в Олександра Володимировича виникає ідея створення Центру реабілітації воїнів АТО. Після обговорення ідеї домовляються взятися до її реалізації.

Звільнившись раніше запланованого, маємо 30 хвилин вільного часу. Знаючи, що вісім років Олександр Черевко пропрацював на посаді начальника управління Національного Банку України в Черкаській області, пропонуємо Олександру Володимировичу зазирнути на старе місце роботи, він таку пропозицію сприймає на «ура».

Працівники радо вітають екс-начальника в управлінських коридорах. Сам Олександр Володимирович не приховує посмішки на обличчі, проводячи нам невеличку екскурсію будівлею.

Незважаючи на те, що в 1998 році вдалося повністю реконструювати приміщення та зробити в ньому ремонт. Не зважаючи на те, що минуло сімнадцять років, будівля не втратила солідного вигляду та повністю відповідає вимогам сучасності.

Вирушаємо далі. На нас чекає обід у студентському кафе, яке відкрили наприкінці минулого навчального року за ініціативою самих студентів.

Ректор не лише інспектує умови та ціни, але і сам куштує те, чим щоденно харчуються студенти.

За обідом вдається продовжити нашу розмову. Нарешті нам вдається поставити питання про те, чому екс-губернатор вирішив змінити амплуа і податися в ректори університету.

Звичайно це я собі влаштував екзамен, якщо говорити так, як є, – жартує Олександр Володимирович. – Це була пропозиція. Країна знаходиться в такій ситуації, що безумовно треба брати на себе частину відповідальності, незалежно від того, комфортно тобі це, чи ні.

Пан Черевко говорить, що посада ректора – універсальна і вона, як і будь-яка керівна посада, потребує досвіду та чіткого бачення перспективи розвитку.

Прийшов новий міністр. Я його знаю з часів Помаранчевої революції. Ми – однодумці в багатьох питаннях. Тому коли від нього надійшла пропозиція, я проаналізував все, що відбувається і взявся за цю роботу. Прийшовши до університету, зрозумів, як багато треба зробити, щоб вивести його на новий рівень. Тут є фундамент, основа, але все потребує осучаснення і змін. Командою однодумців була запропонована амбітна програма. Вважаю, що випробувати себе на цьому поприщі – це крок, на який здатні не всі, – розповідає Олександр Володимирович.

Олександр Черевко говорить, що екс-Президент України Віктор Ющенко схвалив його намір стати ректором Черкаського національного університету.

Стосунки з Віктором Андрійовичем підтримуємо. Достатньо часто вдається спілкуватися. Цього літа він тричі приїжджав в Легедзине, що на Тальнівщині, до заповідника “Трипільська культура”. Ми намітили плани співпраці нашого університету та інституту Президента Віктора Ющенка “Стратегічні ініціативи”.

Олександр Володимирович розповідає історію знайомства з Віктором Ющенком.

Ми з ним познайомилися колись у Москві. Тоді для реєстрації банківської установи необхідно було їхати до Москви в Держбанк СРСР та Мінфін. Віктор Андрійович реєстрував банк «Україна», а я від Молдови – комерційний банк. Так і познайомились. Це був 1990 рік.

Не оминули і тему сім’ї. Олександр Володимирович говорить, що саме підтримка і розуміння родини допомогли йому в усіх починаннях.

Родина вже трохи боїться моїх ініціатив, якщо говорити чесно. Це для мене нові рубежі, підкорення непідкореного, а для них це – певний дискомфорт. Але попри все, вони ставляться до цього з розумінням, – говорить Олександр Черевко. – В цьому році 21 листопада святкуємо 34 роки подружнього життя. Як на мене, це серйозна дата.

Ректор Черевко, нарікає лише, що через завантажений графік не вдається приділяти родині, а особливо внукам, стільки уваги, скільки б хотілося.

Коли ми у вихідні збираємося разом, я прошу всіх відкласти серйозні теми, а тим більше сварки. Неділя – непідходящий час для справ і для чвар. Мені варто тільки глянути, і всі відразу згадують, що в цей день в нас табу. Дружина інколи скаржиться, що в цій родині і посваритися нема коли, – розповідає Олександр Черевко.

І знову нашу розмову переривають, цього разу – голова студентського самоврядування Василь Дунаєвський, який не пропустив нагоди поспілкуватися з ректором та поділитися новими ідеями.

Далі за ректорським графіком – засідання Вченої ради університету.

Олександр Володимирович вручає атестати професорів та доцентів працівникам навчального закладу.

Потому ректор доповідає про план роботи університету на 2015-2016 навчальний рік. Особливу увагу Олександр Володимирович приділяє темі вступної кампанії та профорієнтаційній роботі, ліцензуванню, міжнародним зв’язкам та іміджевій діяльності.

У кінці дня вирушаємо до студентського гуртожитку, аби ознайомитися з умовами проживання студентів. Дорогою розмовляємо з ректором про його захоплення. Коло інтересів у Олександра Володимировича широке – історія України, скульптура, живопис, садово-паркове мистецтво, релігія. З особливою теплотою він розповідає про ще одне своє захоплення – совами.

Колись розводив усі види сов. Зараз залишилися тільки пугачі. Я їх випускаю в природу.

Олександр Володимирович пригадує кілька курйозів, пов’язаних із цим його хобі.

Як тільки якась сова летить – всі чомусь думають, що то моя. Якось, коли я ще був губернатором, телефонують мені з Лисянки, кажуть: «Олександре Володимировичу, місцева влада вас обманює. Ми знаємо, що від вас втекли сови, а керівництво району провело нараду і вирішило вам про це не доповідати, бо заставите їх ловити». А річ у тому, що сови обсіли ялину перед кабінетом голови РДА. Хтось подумав, що то мої птахи. Насправді ж то були вухаті сови, вони просто, у силу своїх природних особливостей, мігрують

Ось ми вже в студентському гуртожитку №1. На вході ректора зустрічає комендант та голова студентської ради гуртожитку.

Вони проводять ректора по гуртожитку та розповідають про наболіле, зокрема говорять про проблему душових, які функціонують тільки на першому поверсі. Проте в цьому навчальному році питання має бути частково вирішеним, адже ремонтні роботи на одному стояку майже закінчуються.

Також завели Олександра Володимировича до пральні. Поскаржились на недостатню кількість пральних машин. Ректор каже, що питання вирішиться найближчим часом.

Після відвідин гуртожитку настрій Олександра Володимировича змінюється.

Я не дуже задоволений. Ще в минулому році дав вказівку навести порядок. Сподіваюся, що цього року питання з душами вирішимо. Хотілося б, аби держава забезпечувала гарні умови проживання для студентів, а то ми живемо за монастирським уставом, маємо шукати кошти самі.

Повертаючись до ректорського кабінету, ми багато говорили про університет. Олександр Черевко ділився своїми планами і баченням розвитку навчального закладу. Він вважає, що університет має бути сучасним.

Знаєте, у мене за цей рік змінився погляд на багато речей. Для губернатора найвищі мірила – справедливість і закон, а для ректора вище від закону – милість, а вище за справедливость – любов. Робота з дітьми вимагає дивитися на речі під особливим кутом зору, – говорить ректор.

На питання про те, чи вважає Олександр Черевко себе щасливою людиною, він відповідає, що вважає себе людиною з цікавою долею.

Віра в Бога, міра у всьому та любов до України – запорука нашого успіху, – каже Олександр Володимирович.

Він сповнений ідей і запалу і говорить, що в нього ще багато планів, бо не може жити без мети.

Так завершується звичайний день незвичайного ректора.

Далі буде…