Мій День Перемоги

Моє якесь особливе і трепетне ставлення до Дня Перемоги почалося з восьмирічного віку. Тоді, мене ще маленьку дівчинку на зустріч зі своїми партизанами-побратимами до Холодного Яру взяли дідусь та бабуся по маминій лінії.

Саме там я дізналась про те, як мамині батьки працювали в підпіллі, як допомагали партизанам, як переховували пораненого десантника на своєму горищі (через декілька років я познайомилась і з ним, коли він черговий раз приїздив з Сибіру до своїх побратимів, які в далекому 1942 врятували йому життя), як покохали один одного…

Вже пізніше, навчаючись на історичному факультеті і пишучи дипломну роботу про партизанський рух на Чигиринщині, з архівних документів дізналася, що мій дід – Махарина Яків Євменович був начальником штабу Чигиринської комсомольсько-молодіжної підпільної організації, а бабуся – Махарина (Охріменко) Олександра Онисимівна – зв’язковою партизанського загону «Москва».

Батько мого тата – Чубін Дмитро Матвійович звільняв Європу від німецької чуми, в лютому 1945 року був нагороджений Орденом Червоної Зірки за п’ять підбитих ворожих літаків, єдиним з трьох братів повернувся живим до рідного села Вершанці. І сьогодні там є горіхова алея, висаджена ним біля школи.  Моя бабуся – Чубіна (Гавриленко) Тетяна Петрівна, будучи круглою сиротою, віддавала останнє, готуючи обіди для полонених червоноармійців.

Мій двоюрідний прадід – гвардії рядовий Гришко Василь Никифорович – пройшов піхотинцем всю війну, розписався на стіні рейхстагу і ніколи не хвалився своїми бойовими нагородами, серед яких Орден Червоної Зірки та Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню. Під час війни його не дочекалася дружина, а він доживши до 80-річного віку так більше і не одружився…

Мої рідні! Вони були всі такі різні, але їх об’єднувало одне – любов до Вітчизни, повага до своїх побратимів, життєва мудрість, вірність своїм поглядам та переконанням. Вони були скромні, працьовиті, не пробачали зрад, але й самі ніколи не зраджували… Вони цінували дружбу і завжди приходили на допомогу іншим… Вони покоління війни, яке знало ціну Миру!!!

Мені не вистачає їх сьогодні…  Я так багато від них не дізналась… Так мало почула… Скільки всього б ще хотіла навчитись…

І ось вже багато років поспіль мій День Перемоги починається з Холодного Яру, з затишної галявини біля пам’ятника холодноярським партизанам… Це моя пам’ять, це мій вибір, це моє шанування Героїв!!!

А про те, що пам’ять живе в серці, для мене це не пусті слова. І я так хочу, щоб ця пам’ять була в серці кожного, бо то Велика Перемога Великого Народу!!!

Тетяна Чубіна