Мій Шевченко…

За своє життя я відкривала для себе Шевченка (того, що Тарас, не футболіст) декілька разів. Перший,  уже будучи свідомою студенткою Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, другий – коли в нашій країні сталося лихо.

І першого, й другого разу все відбулося само собою, просто в один прекрасний момент мені подумалося «як я його розумію…».

А в школі не розуміла. Не знаю, чи то система викладання у нас така була: сказала вчителька Тарас Григорович Шевченко – геній. І все. «Що значить чому геній? Так он в книжці написано, і так ви маєте запам’ятати, а як ні – двійка в журнал і щоденник». І з тих пір ми заучено повторюємо «геній українського народу», «пророк», «великий співець української душі»  і т.д. і т.п. І це все правда, але чому так, нам не пояснили.

Нам не розповідали, що Тарас Шевченко був людиною, як усі, зі своїми болями і радостями, життєвими проблемами, нещасливим коханням. Все це подавалося тільки як мученицький шлях пророка, який нам, таким приземленим та неталановитим не дано осягнути. Не знаю, чи змінилося щось у ставленні до викладання життя і творчості цієї дійсно непересічної постаті зараз, проте, думаю, коли мої діти підуть до школи, я обов’язково поцікавлюся, що вони думають про цього геніального дядька. І якщо вони мені скажуть, що їм не цікаво, я просто людською мовою поясню, за що люблю його я.

Отож, першого разу, ще на університетській лаві і далеко не на першому курсі, розібратися з моїм ставленням до Тараса Шевченка мені допомогли дві людини – Василь Пахаренко (думаю студентам ЧНУ не потрібно пояснювати чому) і справжній майстер художнього слова Тамара Власенко, яка запросила мене у свій театральний гурток. Саме там, декламуючи поезію Тараса Григоровича, я усвідомлювала всю глибину і правдивість його поезії. Переживала і насичувалася його духом. Зараз від щирого серця дякую цим людям.

Вдруге, і трохи по-новому, я усвідомила, що Шевченко дивився крізь віка, коли наша країна відчула на собі загарбницьку агресію хижого сусіда. Його заклик «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю волю окропіте» трохи в іншому ракурсі, проте актуальний і досі.

Сподіваюся, що інші його пророчі слова «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!» теж справдяться.