«Ми не здаємося й ти не здавайся»: черкащанка майже пів року розшукує коханого, який вважається зниклим безвісти (ФОТО, ВІДЕО)

Солдат бригади «Азов» Василь Шевчук уже майже пів року вважається зниклим безвісти. Востаннє рідні мали з ним зв’язок 28 серпня 2024 року, коли він збирався на виконання бойового завдання. Опісля — жодної звістки про себе молодий хлопець так і не надіслав. За період цих місяців невідомості його кохана Валентина Довгенко отримала безліч версій про обставини його зникнення й припущення щодо загибелі, однак не зневірилася й продовжує пошуки. 

Історією знайомства, любові та своїх невтомних пошуків черкащанка поділилася з журналістами видання «ВиЧЕрпно».

Знайомство Васі й Валі відбулося ще тоді, коли вони були дітлахами. У школі. 3 клас. Тоді маленький хлопчик приїхав зі столиці навчатися в Капітанівську ЗОШ, що на Кіровоградщині. Із перших днів у новому колективі він зміг не лише знайти нових друзів, а й вже мав популярність серед дівчаток. 

«Він дуже веселий та харизматичний. Душа компанії. Завжди підтримував будь-які ідеї й був поруч, аби допомогти та підтримати. Тож не дивно, що симпатія між нами виникла ще в ранньому віці», — пригадує Валентина.

Згодом, бувши підлітками, Вася й Валя часто проводили разом час та спілкуватися телефоном. Дівчина розповідає, що останнє — було їх улюбленим, адже вони могли говорити годинами на різні теми. 

На початку 11 класу хлопець знову повернувся жити в Київ. Відтак спілкування між ними на деякий час припинилося. Лише одного разу Вася зателефонував до Валі та інших однокласниць, аби дізнатися, яким є їх життя після закінчення школи, чим вони займаються та які плани мають на майбутнє. Сам же юнак вступив до університету на факультет фізичного виховання, проте надалі його життєві плани змінилися, тож він вирішив працювати та розвиватися в інших сферах.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф на територію України, попри проблеми зі здоров’ям, Василь Шевчук вирушив до ТЦК, адже був переконаний, що не може залишитися осторонь й повинен захищати своїх рідних. Спершу він був частиною Національної гвардії України, а згодом — приєднався до лав бригади «Азов».

«Наше спілкування відновилося саме в той період. Він опублікував у соціальних мережах фото, зроблене в танку, тож я вирішила поцікавитися, чи служить він. Написала перша. З того й почалася наша історія», — ділиться спогадами Валентина.

Ініціатором стосунків був Вася. Дівчина пригадує, що спершу їй не легко давалося спілкування з хлопцем, оскільки вона переконана, що у військових зовсім інша реальність й вона прагнула якось його підбадьорити, допомогти, однак не могла підібрати влучних слів. Для «Шеви» (саме такий його позивний, — ред.) спілкування з Валентиною завжди було легким. Він завжди намагався бути з нею на зв’язку, підтримував та зближувався.

«Вася не робив мені офіційної пропозиції, аби ми стали парою. Все відбулося саме по собі. Спершу ми просто спілкувалися багато, потім почали використовувати милі й ніжні слова, обмінюватися подаруночками, робити сюрпризи та розповідати один про одного своїм рідним», — пригадує історію стосунків черкащанка.

Ділитися тим, що переживає на війні, з коханою Вася не любив, тож завжди розпитував про її життя, будні та цікаві моменти. Валентина пригадує, що він лише одного разу торкнувся теми війни в їхньому діалозі:

«Він розповів мені про загибель побратима, з яким був дуже близьким. Це був азербайджанець. Він теж дуже любив та поважав Васю. Цей чоловік знав про мене й часто жартував про те, як сильно хотів би погуляти на нашому весіллі. Тоді втрата цього побратима стала для Васі дуже важкою».

Так склалося, що за період стосунків Вася й Валя не побачилися наживо жодного разу. Вони часто спілкувалися за допомогою відеозв’язку, однак дуже хотіли й планували зустрітися й разом відпочити. Мріяла пара провести спільно час у Черкасах, Києві й планували поїздку в гори, однак служба не давала можливості реалізувати їх задуми.

«Коли Вася вже був частиною бригади «Азов» — у нього майже не було відпусток. Це були вихідні на день чи два, за які він встигав поїхати в місто, аби отримати посилки чи закупитися продуктами. Ми мріяли разом поїхати в гори. Детально продумали весь наш відпочинок. Навіть забронювали житло й вже хотіли купувати квитки, але й того разу командування не дало коханому відпустку», — розповідає черкащанка.

Мріяли закохані разом зустрічати й свята. Вася дуже хотів, аби 2024 рік вони зустріли лише вдвох. Тоді обставини склалися інакше й в новорічну ніч пара спілкувалася по «FaceTime». Тоді ж вони домовилися, що на наступний Новий рік, за будь-яких обставин, вони мають бути разом. На жаль, і 2025 рік Валя була сама…

28 серпня 2024 року «Шева» відправився на виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк. Через три дні, 1 вересня, він мав повернутися й зв’язатися зі своїми рідними. Однак цього не сталося… У цей день мама Васі отримала сповіщення від ТЦК про те, що її син вважається зниклим безвісти. Валі також написав побратим коханого (побратим із Національної гвардії України, — ред.), який запитав, чи давно вони спілкувалися, а згодом теж сповістив про зникнення.

«Я тоді не могла повноцінно зрозуміти, що сталося. Мені здавалося, що він мене розігрує й ось зараз Вася напише: «Ну що, повелася?» й все буде добре, а виявилося — ні. Я просто плакала й не розуміла, що мені робити», — пригадує той день Валентина.

Тоді для Валі та всієї родини її коханого розпочалися пошуки бодай якоїсь інформації про Васю. Його старша сестра разом із другом Максимом їздили в Донецьку область, аби відвідати кожен можливий госпіталь та стабілізаційний пункт у пошуках рідної людини. Ніякої звістки про «Шеву», на жаль, там вони не отримали.

Зі слів Валентини Довгенко відомо, що тривалий час командування бригади не контактувало з родиною Василя Шевчука, однак близькі ні на день не припиняли пошуки й намагалися знайти якомога більше побратимів, які могли б розповісти, що сталося з хлопцем. Наразі ж версій про те, як розвивалися події того дня багато й, дівчина розповідає, що жодна з них не підтверджена офіційно:

«Спершу нам говорили про те, що у бліндаж, де перебував Вася, потрапив ворожий дрон. Тоді казали про те, що він їхав у автівці й в неї влучив дрон. Говорили й про те, що він встиг вискочити з автомобіля, але впав під нього. Кожного разу, коли ми запитуємо про те, що сталося з нашим Васею, — чуємо нові версії, які завжди підкріплені словами «це наші припущення». Саме тому жоден із його рідних не вірить у загибель Васі, бо немає доказів».

Попри всі почуті версії й сказані слова від побратимів, родина, друзі та знайомі Василя Шевчука продовжують пошуки й відвідують мирні акції в різних містах України, адже вірять, що «Шева» точно живий.

Валя, зокрема, була на мирній акції в Києві та майже щотижня приходить в неділю на Соборну площу, бо думає, що нагадувати про полонених та зниклих безвісти суспільству — надзвичайно важливо.

«Відвідувати такі акції зовсім не легко. Я поширюю звідти фото й відео в соціальні мережі під патріотичні пісні, але наживо там зовсім інша атмосфера, коли ти стоїш й усвідомлюєш, як багато людей шукають та очікують свою рідну людину. У них немає жодної точної інформації, лише віра, але уявити тільки, яка ця віра сильна», — розповідає черкащанка.

За ці майже пів року Валентина Довгенко пережила багато різних емоцій та події, які, звісно, вплинули на її фізичне та ментальне здоров’я, однак вона переконує себе — що б не відбувалося в її житті — коханому зараз важче, тож вона має бути сильною.

«Якби я знала, що Вася точно почує мої слова, то сказала б йому: «Ми тебе шукаємо. Ми не здаємося й ти не здавайся», — додає Валентина.