Одна жінка серед 75 чоловіків: як десантниця з Черкащини потрапила до Луцька

Жінки на війні. Цим вже нікого не здивуєш, адже професію військового обирають не лише чоловіки. Представниці прекрасної половини людства непогано володіють зброєю, досить витривалі і мобільні, чітко виконують накази і надійні в бою.

Але ця жінка неабияке виключення з правил. Світлана Булавчик – не просто старший солдат. Вона – десантниця.

Жінка розповіла «Першому» про те, як війна кардинально змінила її долю. Світлана зустріла кохання під час перебування у зоні бойових дій.

Вона служила у 5-й батальйонній тактичній групі, що входить до складу 81-ї окремої аеромобільної бригади. На початку 2015 року потрапила в АТО. Воювала у Новоселівці Першій, Водяному, Опитному, Тоненькому, Попасному та Кленовому Донецької області. Загалом Світлана провела на сході у боях 2 роки і 3 місяці.

«У мене вся сім’я воювала, у мене два старших брати 2014-го воювали. Середній загинув у Пісках минулого року. Вони ішли в розвідку і на розтяжці підірвались. Троє на смерть. Я теж пішла воювати. Не могла просто сидіти вдома», – пояснила жінка.

Вона розповідає, що сама родом з Черкащини, а до Луцька її закинула доля. На війні Світлана зустріла кохання – військового з Луцька, який також ніс службу на Донбасі.

«Коли почалась біда, то брали всіх. Я саме в артилерію потрапила. У нас було 76 людей у батареї, я одна жінка була. З чоловіком нас доля звела в Святогірську. Ми бачили один одного, але воювали не разом. А потім зустрілись, коли нас з бойових позицій вивели у Святогірськ», – пригадує десантниця.

Минулого року вона повернулась з передової і народила сина. Зараз Світлана перебуває у декретній відпустці. Тим не менше, вони з чоловіком не могли оминути відзначення Дня ВДВ у Луцьку і прийшли, аби віддати шану полеглим побратимам.