Розлучення – це завжди болісний процес для всіх сторін. Але якщо дорослі свідомо йдуть на цей крок, то діти просто стають заручниками ситуації. І чим менше досягається згоди у процесі розірвання стосунків, тим імовірніший варіант, що дійде до суду.

Одна справа ділити майно, і зовсім інша – дітей. Декілька десятиліть тому беззаперечна перевага була б на стороні матері. Нині судові справи мають ґрунтуватися на початковій рівності прав батька і матері, а визначальною обставиною стає не стать опікуна, а можливість забезпечити дитину усіма необхідними матеріальними і духовними благами. Тобто не тільки дати гідні умови проживання, але й забезпечити її розвиток і реалізацію.

Українські судді беруть участь у інформаційно-освітніх програмах, спрямованих на подолання гендерних стереотипів і врахування гендерного підходу в усіх аспектах судочинства, долучаються до налагоджування суспільного діалогу про рівний доступ до правосуддя.

На чиїй стороні суд?

Однак, що ми маємо в реальності… На відміну від європейських практик дотримання принципу нейтралітету щодо статевої приналежності батьків, українські суди, якщо немає виняткових обставин, з більшою вірогідністю залишать дитину жити з матір’ю.

Подібну ситуацію підтверджує і практикуючий адвокат Олекса Чубин:

«Зазвичай суди залишають дитину з матір’ю, за винятком тих випадків, коли мати є неблагополучною, зловживає алкоголем, немає постійного місця проживання, не отримує фінансового доходу чи є ще якісь негативні обставини, які можуть вплинути на виховання і розвиток дитини. Якщо на противагу батько має кращі характеристики, то дитину залишать йому. У прийнятті рішення судді послуговуватимуться, насамперед, потребами дитини. Однак, зауважу, якщо у колишнього подружжя будуть десь рівні можливості забезпечити дитину усім необхідним, суд стане на сторону матері».

Якщо дитині вже виповнилося 10 років, то  запитують у неї, з ким вона хоче жити. Її думка може стати вагомим, хоча і не визначальним, аргументом для прийняття рішення. Із 15 років дитина може сама вибрати, з ким із батьків їй проживати.

Однак, як зауважує адвокат, діти здебільшого залишаються жити з матерями не через упереджене ставлення суддів до вихованням дітей чоловіками, а через пасивність самих татків. Попри надану законодавчу можливість того, що дбайливі батьки цілком можуть претендувати, що дитина проживатиме з ними, далеко не всі хочуть скористатися цим шансом.

– Із власної практики можу сказати, що із орієнтовно 30 справ, лише в одному випадку батько хоче, щоб дитина з ним проживала. Здебільшого їм байдуже, – додав адвокат.

Проте, кількість випадків, коли дитину залишають проживати з батьком, усе ж зростає. За інформацією Служби у справах дітей Черкаської міської ради, яка є обов’язковою стороною у вирішенні питання з місцем проживання неповнолітньої дитини, якщо у 2017 році було 13 звернень з цього питання, то у 2018 – 18, а за 9 місяців 2019 – 13. Рішень на користь батьків у 2017 році було 4, у 2018 – 9, а за 9 місяців 2019 – 5.

– У нас діє Конвенція про права дитини, в якій зазначено, що малолітню дитину не можна розлучати з мамою. Тому, якщо жінка виконує свої материнські обов’язки, бореться за дитину, створила умови для її проживання, має позитивну характеристику і стабільний заробіток, то з такою мамою дитину не розлучатимуть. Але у 90% випадків в основі наших рішень лежить бажання самої дитини. І ми питаємо дитину, з ким вона хоче проживати, і суд. І здебільшого діти виявляють бажання жити з мамою, – прокоментувала головна спеціалістка Служби у справах дітей ЧМР Наталія Зубалій, зауваживши: кількість випадків, коли дітей залишають проживати з татами, збільшилась у зв’язку з тим, що мами їдуть працювати за кордон, а потім влаштовують там інше життя, можливо, з’являється інша сім’я, і вони не виявляють особливої зацікавленості до дитини, яка залишилася в Україні. Тому чоловіки звертаються або в нашу Службу, або до суду, щоб юридично закріпити дану норму.

Чому справа доходить до суду?

До суду подружжя, яке вирішило розірвати свої стосунки, звертається у випадку, коли вони не змогли знайти спільну позицію у питанні проживання та участі кожного з них у процесі виховання дитини чи дітей. Якщо діалог неможливий, то вирішити спір зможе тільки суд.

Якщо діалог між експодружжям неможливий, то вирішити спір зможе тільки суд

Про всі нюанси розлучення через суд дізналася і черкащанка Наталія, яка судилася зі своїм колишнім чоловіком через дитину.

– Вся справа тягнулася пів року. Розлучення відбулося через суд, оскільки у нас є дитина. Розпочалося все із майнового питання, а закінчилося тим, що мені в суді органи опіки погрожували відібрати у мене дитину, – пригадує жінка.

Сину Наталії на той час було два роки. Тож його думки про те, з ким він хоче жити – ніхто не запитував – ні судді, ні органи опіки і піклування. Спроб домовитися зі сторони чоловіка не було жодних, каже черкащанка, – ні до, ні під час самого процесу. За її словами, першочергово вирішували в суді питання фінансового характеру, а тоді вже «найшла коса на камінь». Тож їй довелося пройти не одне судове засідання. Згодом від свого ж колишнього чоловіка вона дізналася, що він домовлявся із представницею районного органу опіки, щоб вона прийняла рішення на його користь.

– Мій адвокат дізнався, що колишній чоловік робив спробу підкупити й суддю. Але суддя скасував попередні рішення і призначив бачитися батькові з сином раз на тиждень у вихідні. Колишньому чоловікові було цього мало і він звернувся в апеляційний суд Черкаської області. Потім був іще й Верховний суд, але все залишилося без змін. Чоловік зустрічався з сином кожні вихідні. Коли син трохи підріс, було йому вже близько трьох років, я дозволила йому забирати сина на вихідні додому. І більш-менш у нас почали налагоджуватися стосунки. Але все одно вони були холодними і віддаленими, – пригадує Наталія.

З ким дитині краще?

Дуже часто у ході судових засідань сторони апелюють: «Дитині зі мною буде ліпше». В Україні традиційно вважають, що з функціями догляду, харчування, гігієні дітей жінкам вдається впоратися краще за чоловіків. Та й психологічна прихильність дитини більше на стороні матері. Тому і відсоток рішень на користь проживання дитини з батьком не перевищує 10.

Дитина має зрозуміти, що зміни відбулися лише в парі, а не в батьківстві

Безперечно, деякі діти більше прив’язані до матері, однак це зовсім не означає, що батько так само не зможе забезпечити стабільний і повноцінний емоційний розвиток своєму нащадку. Стать тут зовсім не грає ролі, відзначає психологиня Вікторія Катренко. Набагато важливіше обом батькам стати прикладом і показати як вірно реагувати на ситуацію розлучення. Дитина має зрозуміти, що зміни відбулися лише в парі, а не в батьківстві.

– Найкращий варіант того, із ким залишиться дитина, досягається через домовленість між батьками. Хто буде виховувати дитину чи дітей, і як це буде впливати на них, залежить від багатьох факторів: ставлення до батьківських обов`язків – питання здоров`я дитини, її морального і духовного розвитку, особиста прихильність дитини до кожного з батьків, – пояснює Вікторія. – Розлучення – це психологічна травма як для батьків, так і дітей. Від того, як діти його переживуть, залежить їх подальше психічне здоров`я. Важливо відкрито говорити з дітьми, що батьки відчувають сум, відчай, гнів, страх. Пропагувати, щоб діти говорили про розлучення відкрито. Така близькість допоможе правильно відреагувати дитині на те, що батьки розійшлися, та не створить травму. Потрібно залишитися хорошими батьками і побудувати нові відносини між собою.

Яка вона, батьківська любов?

Обставини, за яких чоловік сам виховує дитину, можуть бути різноманітними – від смерті дружини до небажання жінки брати на себе тягар материнства. У такому випадку чоловік для оточуючих стає об’єктом неприхованого захоплення, проте нерідко на нього починають навішувати ярлики. Чи впорається він не тільки із матеріальним забезпеченням сім’ї, але й із фізичними та психологічними потребами дитини?

У батьковій любові дуже мало слів, але дуже багато вчинків

Ірину з трьох місяців виховував батько. Любов, турботу, опіку вона отримувала від нього. Мати вперше побачила, коли їй було 6 років. Зараз пригадує все спокійно, адже має сім’ю, яка про неї дбає.

– Коли батьки розлучилися, мама сказала, що їй немає куди брати дитину – або дитячий будинок, або взагалі невідомо, що зі мною буде… Батько відповів, що мене не покине і я житиму з ним. Йому на той момент було 20 років, а мамі – 17, – переповідає Ірина те, що ще в дитинстві почула від своєї бабусі.

Коли в садочку всіх приходили забирати мами, Ірина відчувала, що діти трохи її цураються, адже за нею приходив тільки батько. Тоді вона вперше поцікавилася, де її мама. Рідні від неї нічого не приховували і розповіли про всі обставини сімейної ситуації.

– Я не знаю, яка вона – любов матері, але знаю, що в батьковій любові дуже мало слів, але дуже багато вчинків, я це постійно відчувала. Тато завжди був зі мною, чи то я йду в лікарню, чи за покупками. Підтримку, турботу і любов я отримувала постійно. Мене цим не обділили. Хоча, звичайно, не буду приховувати, що трохи не вистачало тісного спілкування з жінкою на якісь такі теми, які я соромилася обговорити з батьком. Тому, мабуть, коли я вперше побачила свою матір, то навіть не відразу про це розповіла рідним, а всі свої емоції вилила на папері у вигляді віршів.

Попри розрив стосунків, для дітей батьки мають залишатися мамою і татом

Наразі можна говорити про готовність чи, швидше, неготовність українського суспільства надавати рівні права і можливості матері і батькові. Очевидно, що як існує певний стереотип в окремих судів, так і не можна відкидати небажання багатьох татусів брати на себе відповідальність у вихованні дитини. Хоча позитивні приклади є і досягаються вони, насамперед, шляхом діалогу між батьками, які попри власний розрив не забувають, що для дітей вони залишаються мамою і татом.

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

*У матеріалі використані фото з мережі Інтернет