Утратив зір, але не силу духу: історія уманського правоохоронця, який підірвався на мінному каскаді (ФОТО, ВІДЕО)

Слідчий Уманського райуправління поліції Володимир Сідлецький з листопада 2022 року ніс службу у складі зведеного загону на Херсонщині: документував злочини російських військовослужбовців, виявляв місця поховання, утримання та катування людей, викривав колаборантів. Під час проведення таких заходів правоохоронець натрапив на мінну пастку й отримав тяжке поранення. Володимир втратив зір, але не втратив силу духу.

Історію Володимира Сідлецького розповіли в ГУ НП України в Черкаській області.

У 2020 році Володимир закінчив Національну академію внутрішніх справ та почав працювати в Уманському райуправлінні поліції. На службі колеги захоплювалися його відданістю, а друзі знали: якщо на когось можна покластися, то це на Володимира. 

У листопаді 2022 року Володимир поїхав у відрядження до Херсонської області, щойно звільненої від окупантів. На деокупованій території він, разом із колегами, проводив стабілізаційні заходи: документували злочини російських військовослужбовців, виявляли місця поховання, утримання та катування людей, викривали колаборантів, вилучали зброю й боєприпаси, розміновували населені пункти та позиції ворога. Завдання були надзвичайно важливими: відновити правопорядок, захистити мирних жителів, знайти докази воєнних злочинів. Та війна завжди залишає сліди — й не лише в серцях тих, хто її переживає, а й у землі.

7 грудня вибух зруйнував звичний світ Володимира. Разом із товаришами він підірвався на мінному каскаді. Смерть забрала сімох його побратимів, а сам Володимир отримав важкі травми, серед яких — повна втрата зору.

“Я осліп миттєво, — згадує він. — Темрява оповила мене, але найболючіше було чути крики друзів і знати, що нічим не можу їм допомогти”.

Його шлях до лікарні був довгим і сповненим болю, але навіть тоді він не дозволив собі впасти духом. У найважчі моменти поряд була його дружина Аліна. Її підтримка стала тим світлом, яке не дозволило Володимиру зануритися у відчай.

“Я була з ним від першого дня й знала, що головне — це тримати його за руку. Ми пережили багато, та любов є сильніша за будь-які труднощі”, — каже Аліна.

Їхня спільна боротьба триває й досі. Володимир проходить реабілітацію, вчиться жити в новій реальності, але найголовніше — він не зламався. Попри травми, Володимир не залишив свою місію — допомагати іншим. Він долучився до волонтерського руху, знаходить сенс у підтримці тих, хто також постраждав від війни.

“Я втратив зір, але бачу більше, ніж будь-коли. Я бачу серцем”, — говорить він.

Для Володимира головне — залишатися людиною, яка дає надію. Його історія — це нагадування про те, що навіть у найгустішій темряві є місце для світла, що ніколи не згасне.