«Він воював не зброєю, він лікар»: у Черкасах відкрили пам’ятну дошку медику-«кіборгу»

Події, що відбуваються нині на Сході України – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. Це життя сотень, тисяч полеглих заради кращого майбутнього українських воїнів, які борються не за славу і не за гроші, а за покликанням серця.

Сьогодні в Черкасах вшанували пам’ять «кіборга», випускника Черкаської медичної академії, старшого лейтенанта, начальника медичної служби 90-го окремого аеромобільного батальйону Олександра Кондратюка. Завтра минає три роки з того часу, як він загинув у боях за Донецький аеропорт.

Олександр родом зі Шполянщини. З 2000 по 2003 рік навчався у Черкасах, потім продовжив опановувати фах медика в інших містах, працював лікарем-педіатром. Із початком бойових дій на Донбасі в екстеремальних умовах самовіддано рятував життя нашим воїнам. Однак своє вберегти не зміг… У 32-річного Олександра лишилася маленька донечка.

У медичній академії кажуть – пишаються таким випускником, а для прийдешніх поколінь медиків він має стати взірцем і прикладом для наслідування.

Керівник групи фельдшерів, у якій навчався Олександр, говорить – познайомився з Героєм у 2000 році, коли він вступив на навчання до Академії. Хлопець був відповідальним і сумлінним студентом, нікому не відмовляв у допомозі.

Найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для тих, хто загинув – пам’ять. Три роки тому цього дня точилися надзвичайно жорстокі бої за Донецький аеропорт. Загинуло дуже багато хлопців. Не оминуло це горе і Черкащину.  Саме в цей день у боях за ДАП загинув черкащанин Олексій Панченко. Батько загиблого АТОвця Анатолій, який також є лікарем, теж прийшов на відкриття пам’ятної дошки, аби підтримати батьків Олександра та наголосити на важливості вшанування загиблих.

– Ця дошка буде вічною. Нас не буде, а пам’ять про нього житиме. І це – найголовніше, що залишиться для нашої країни. Добре, що дошку відкрили саме тут, у закладі, де Олександр навчався в юнацькі роки, – зазначив пан Анатолій. – Коли настали дуже важкі часи для нашої країни, коли вирішувалося питання, чи буде Україна взагалі, чи буде вона поділена і розграбована, він пішов воювати добровольцем. Щоб бути добровольцем у ті часи – це треба було мати дуже велику душу і дуже любити свою країну.

Коли загинув Олександр, у Донецькому аеропорту розігралася справжня трагедія. Разом із ним під уламками будівлі полягли близько 60-ти вояків.

– Він воював не зброєю, він лікар, він був як духовна людина для своїх побратимів. І вони знали – коли станеться щось лихе, він надасть їм допомогу, – додав батько загиблого Героя.

Мамі Олександра подякували за те, що виростила такого сина і вручили їй синову нагороду від бойових побратимів та громадської організації «Серця кіборгів» – медаль «Хрест хоробрих». Також жінці презентували календар із фотографіями дітей загиблих Героїв, серед яких – і донечка Кондратюка.

– Я вдячна вам, що пам’ятаєте мого сина – молодого офіцера, який поклав своє життя за Україну  і за те, щоб війна не прийшла сюди, – звернулася до присутніх мама Героя.

Олександр був єдиним сином у сім’ї…