«Я — людина, а людина нікому й нічого не зобовʼязана»: як працівники Черкаського ТЦК роздають повістки в центрі міста (ФОТО-, ВІДЕОРЕПОРТАЖ)

Нещодавно в Україні ухвалили новий закон про мобілізацію, який набуде чинності 18 травня 2024 року. Серед нововведень, які найбільше вразили суспільство, є зниження призовного віку від 27 до 25 років та важливе зобов’язання — уточнити свої дані в ТЦК протягом 60 днів після початку дії закону (18 травня), яке стосується навіть тих чоловіків, які виїхали за кордон.

Журналісти видання «ВиЧЕрпно» провели день з працівниками Черкаського ТЦК та СП, аби розповісти й показати в чому полягає робота військовослужбовців та як на групи оповіщення реагують черкащани.

Саме ця група оповіщень, з якою ми працювали, складається з трьох осіб. Усі вони мають неабиякий бойовий досвід, проте через травми, які вони отримали на різних напрямках сходу України, зараз працюють в Черкаському ТЦК.

У самому центрі Черкас найпершим ми зустрічаємо юнака, який помітно нервує, проте показує свої документи. Це був студентський квиток, хлопцю лише 19 років.

«На обліку перебуваєте?», — запитує військовослужбовець.

«Так, ще й приносив довідки, що навчаюся», — відповідає юнак.

«Тоді на все добре, до побачення», — каже військовослужбовець Гапченко та йде далі.

Під час спілкування з журналістами військовий Костянтин розповідає, що він зовсім нещодавно почав працювати в Черкаському ТЦК. Раніше він був правоохоронцем, а у 2014 році брав участь в АТО. Перші поранення він отримав у місті Авдіївка під час танкового обстрілу. Коли почалася повномасштабна війна, чоловіка перевели до штурмової бригади «Лють», проте наприкінці весни 2023 року він звільнився з лав поліції, адже отримав інвалідність. Згодом він знову пішов служити в Збройні Сили України за контрактом і виконував обов’язки на посаді головного сержанта роти в 78 десантно-штурмовому полку. Тоді Костянтин разом із іншими військовими перебували на Запорізькому напрямку, поблизу села Вербове, де він й отримав поранення й травми. Опісля реабілітації, близько тижня тому, військовослужбовець Гапченко приєднався до Черкаського ТЦК.

«У нашій країні війна й тільки ми маємо захищати Батьківщину. Так, нікому не хочеться покидати рідну домівку та йти воювати, але ми повинні розуміти одне — якщо ми, чоловіки, не будемо боротися зараз, то якщо, не дай Боже, росіяни вже будуть біля нашого мальовничого Дніпра, доведеться воювати всім — навіть жінкам та дітям. Щоб не допустити цього — треба відповідально ставитися до свого військового обов’язку», — стверджує Костянтин.

Разом із військовослужбовцями далі ми прямуємо до одного з торговельно-розважальних центрів міста Черкаси. Там ми бачимо двох чоловіків, які спілкуються за ранковою кавою. Працівників ТЦК вони помічають відразу, проте не хвилюються. Одного з них звати Борис. Він каже, що його виключили з військового обліку:

«Ось, в мене є копія документів про те, що я не є військовозобов’язаним. Оригінал цього документу з собою не ношу, аби не загубити чи не пошкодити їх»

«Копія теж підходить. А військовий квиток ви маєте?», — запитує військовий Сергій.

«Він у мене є, з ним все в порядку, але я не ношу його з собою», — стверджує чоловік.

Після цих слів працівники ТЦК перевіряють, чи правдиву інформацію їм розповів чоловік. У базі даних все збігається. Тож військові радять йому хоча б зробити на телефон фото свого військового квитка й показувати його в разі необхідності або ж користуватися додатком «Дія», й прямують далі.

Через кілька метрів, поблизу магазину, ми зустрічаємо ще одного чоловіка. Він розповідає, що наразі займається збором документів, які будуть свідчити про його опікунство над рідною матір’ю, яка має довічну інвалідність:

«У мене батько помер, а більше немає кому дбати про матір».

«Зрозуміло. На обліку в ТЦК стоїте?», — запитує військовослужбовець Сергій.

«Оновлював свої дані тоді, коли дитині виповнилося три роки, це давно було», — стверджує чоловік.

Військові переглядають базу даних й не знаходять за ініціалами цього чоловіка, тож виписують йому повістку задля того, аби він прийшов до центру комплектування оновити свої дані й повідомити про те, що він оформлює опікунство над матір’ю.

У ході подальшого рейду містом один із працівників Черкаського ТЦК наголошує, що останній чоловік досить спокійно відреагував на вручення повістки й каже, що добре, коли так, адже бувають й інші випадки.

«Інколи на нас так реагують, неначе ми підійдемо не оповістити, а катувати людину. Чоловіки, коли нас бачать, можуть почати тікати, різко йти в іншу сторону, нецензурно висловлюватися й робити багато всього іншого та незрозумілого. Хоча ми нічого поганого не робимо — підходимо, представляємося, перевіряємо документи. Якщо все добре — людина далі йде по своїх справах, якщо є питання до чоловіка — ми їх вирішуємо й підштовхуємо його оновити свої дані. Все добровільно», — розповідає військовий на ім’я Сергій.

Зауважимо, що Сергій також має бойовий досвід. Він приєднався до лав ЗСУ в 2019 році й розпочав свій військовий шлях із 199 навчального центру міста Житомир. Згодом його перевели в 95 десантно-штурмову бригаду, де він проходив навчання й в складі якої відправився на Донецький напрямок. Коли почалася повномасштабна війна, він разом зі своїми побратимами змінив позиції й почав зачистку міст і сіл. Так склалося, що під час зачистки села Рівнопіль (Донецька область) він отримав поранення. 

«Це сталося 7 березня 2022 року. Ми підійшли вже до крайньої вулиці села, коли вистрілив ворожий танк. Тоді осколки прошили мій живіт і розбили хребет. На щастя, мене евакуювали», — пригадує військовий. 

Після тривалої реабілітації Сергій взяв відношення до Черкаського ТЦК і з 26 листопада 2023 року працює саме тут.

Рейд продовжується. Чоловіків навколо групи оповіщення ми бачимо все менше й менше. Помічаємо, як повз проходить чоловік років понад 60 й дає комусь настанови через телефон:

«Я в центрі. Так. Тут четверо у формі ходять — троє чоловіків і жінка. Ну роздають же, мабуть, так».

Згодом нам на зустріч йде чоловік в навушниках. Здається, він удає, що зовсім не помічає перед собою працівників ТЦК, проте вони його зупиняють.

«Добрий день. Я — працівник Черкаського ТЦК. Представтеся, будь ласка, й покажіть свої документи».

«Я не хочу казати, як мене звуть й нічого не показуватиму», — каже перехожий.

«До вас підійшли уповноважені особи ТЦК, представилися, запропонували показати свої документи. Отже, ви зобов’язані їх показати. Раптом ви диверсант», — стверджує військовий.

«А раптом і ви диверсант».

Один із працівників ТЦК дістає свої документи й показує їх перехожому, аби переконати його в правдивості своїх слів:

«Дивіться, в мене є докази, що я дійсно уповноважена особа».

«Правильно, ви — особа. У вас є обов’язки. Я — людина. У мене є права й свободи», — стверджує чоловік.

Військовослужбовець стримано намагається пояснити, що права й обов’язки є в кожного. 

«Якщо ви все ж не будете показувати свої документи, то ми будемо вимушені викликати поліцію, аби вже правоохоронці перевірили інформацію про вас. До їх приїзду ви є обмеженими в пересуванні», — каже військовий.

«Ну, викликайте, але нічого казати й відповідати на ваші питання я не хочу».

Група оповіщень набирає номер поліції, проте їх переривають дії громадянина:

«Та ні, я не буду чекати поліцію. Я не хочу», — каже чоловік і йде геть.

Військовослужбовець Максим опісля цього каже, що подібні ситуації до тої, яка сталася щойно, відбуваються доволі часто й дійсно буває так, що потрібно викликати правоохоронців, які далі діють як уповноважені особи в яких більше прав — перевіряють документи, переглядають дані в базах та, за наявності проблем, доправляють до відділку поліції чи територіального центру комплектування.

«Так, багато чоловіків чекають на приїзд поліції. Буває й так, що вони самі викликають правоохоронців. Нещодавно був випадок, коли чоловік зателефонував на лінію «102», бо, на його думку, ми діяли неправомірно. Поліціянти приїхали, «пробили» його в базі даних, а він — знаходиться в розшуку. То його й повезли в ТЦК. Виходить, що він тоді сам собі створив такі от проблеми. Проте, на щастя, нам часто трапляються й адекватні люди, які без проблем показують документи й спілкуються з нами», — розповідає Максим. 

Варто наголосити, що Максим також був учасником бойових дій. Спершу він проходив строкову службу в центрі «Десна» (Чернігівська область), згодом він був у окремій президентській бригаді імені Богдана Хмельницького в місті Київ. Там Максим проходив службу й повторний курс навчання. Мав посаду інструктора штабу батальйону й займався з мобілізованими — навчав їх, їздив на полігон, підтягував бойову підготовку до належного рівня. У березні 2023 року Максима та ще кількох чоловіків, які були в резерві, відправили на Донецький напрямок. Там він отримав поранення й через два місяці повернувся в Київ, де пройшов військово-лікарську комісію й був визначений обмежено-придатним. Згодом його перевели в ТЦК і з січня 2024 року він саме в Черкасах виконує поставлені завдання.

«Моя робота полягає в тому, аби оповіщати чоловіків призовного віку. Ми перевіряємо військово-облікові документи й консультуємо їх. Якщо ми знаємо — то допомагаємо й підказуємо. Часто буває так, що ми запрошуємо чоловіків у ТЦК: оновити свої дані, надати повну інформацію, уточнити — отримали вони бронювання чи є відтермінування», — стверджує Максим.

Військовослужбовці також розповідають, що всі чоловіки, які хочуть приєднатися до лав ЗСУ, але з якихось причин не мають документів — також можуть звернутися за допомогою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де йому допоможуть відновити всі важливі папери. Кожен охочий може самостійно визначитися й обрати, в якому саме підрозділі ЗСУ він хоче служити. Там йому підпишуть відношення, з яким він має прийти до ТЦК. Потім має пройти військово-лікарську комісію й знову відправитися в свою частину. 

«Ми часто розповідаємо цивільним про своє бойове минуле — що в нас теж був страх, проте на адреналіні він зникав, що тоді, коли ти довго перебуваєш разом із побратимами, то звикаєш до нових умов життя й сприймаєш все інакше. Людям краще дізнаватися інформацію про війну й фронт не з екранів смартфонів, соціальних мереж, а з перших уст. Тоді люди до всього ставляться простіше, без попереднього страху й виявляють бажання боротися за свою країну. Це своєрідний метод рекрутингу. Я вважаю, що в майбутньому він буде дуже дієвим», — ділиться власним досвідом військовослужбовець Максим.

Якщо ж стається так, що люди вказують свої особисті дані, але відмовляються підписувати повістку, — на них складають акт про відмову в присутності двох свідків, який передають правоохоронним органам. Поліціянти вносять інформацію про таких громадян у свою базу розшуку. Часто в розшук подають й тих чоловіків, яким систематично приходять повістки за місцем проживання або на роботу (про зміну яких вони не повідомляли), проте вони не підписують їх та не з’являються в ТЦК. Згодом правоохоронці знаходять цих громадян, затримують й привозять до територіального центру комплектування. Там на таких чоловіків складають адміністративні протоколи, вони сплачують штрафи й проходять відповідні процедури — стають на військовий облік, проходять військово-лікарську комісію. Якщо ВЛК визнає їх придатними — чоловіків направляють у навчальний центр і згодом на службу.

«Хочеться, аби новий закон про мобілізацію почав діяти якомога скоріше, адже тоді наші повноваження стали б ширшими, а люди, сподіваємося, — відповідальнішими», — стверджують працівники Черкаського ТЦК та СП.