“Чотири дні сам тримав позиції з вибитим з очниці оком”: історія захисника з Черкащини (ФОТО, ВІДЕО)

Чотири дні сам тримав позиції з контузією та вибитим з очниці оком. Відбив декілька штурмів рашистів та, за допомогою побратимів, які не полишили спроб його евакуювати, зміг дістатися до стабпункту. Історія черкащанина Костянтина Уманського, який ніколи не пов’язував себе з військовою справою, проте став на захист Батьківщини, щоб боронити свою родину.

Відео про воїна переглядайте в нашому телеграм-каналі:

Улітку 2022 року Костянтин Уманський був мобілізований до 104 окремої автомобільної бригади ім. Остафія Дашковича. Хоча перед цим сам ходив до ТЦК, щоб його взяли на службу, проте, оскільки до цього в армії не служив, — тоді йому відмовили. 

До повномасштабного вторгнення Костянтин працював інженером-конструктором на меблевому виробництві. Жодного стосунку до військової справи не мав. Після навчання отримав посаду стрільця-снайпера при частині. 

Згодом військовослужбовець був переведений до 37 окремої бригади морської піхоти, яка тримала позиції на покровському напрямку. 

На базі бригади також було навчання, однак воно тривало не так довго, оскільки відчувалася нестача людей. 

“Там вчили тому, що треба. Постійно відпрацьовували різні моменти на полігоні. Наприклад, повертається рота з вдалого штурму й вони вже наступного дня з нами відпрацьовують всі деталі: як вони заходили, як виходили. Щодня відпрацьовували штурми будівель, окопів… Але ми були на дуже тяжкому напрямку, а людей — мало. Нас тоді зі 104 бригади перевелося шестеро людей до 2 роти. Разом з нами в роті стало 15 піхотинців, коли має бути 120-150. Згодом до нас приєдналися ще люди з різних регіонів і з різних підрозділів. І вже за півтора тижня ми (ті, хто прибув раніше, — ред.) вважалися “старшими”, — розповів Костянтин.

Після навчання він разом із ще трьома побратимами мав замінити на позиціях іншу групу.

“На позиції зазвичай ти заходиш на п’ять днів, а залишаєшся на пів місяця, бо просто немає кому замінити. Ми мали поміняти групу, в якій був поранений. Туди нас довезли на машині, забрали звідти пораненого. Нас четверо залишилося. Напрямок у нас був на Курахове. І от рашистам прям дуже треба було туди пройти”, — пригадує захисник.

Штурми на тому напрямку були щоденні. Живу силу, пригадує військовий, ворог зовсім не жалів. За кожною новою хвилею йшла нова, тож і втрат у противника, за спостереженням Костянтина, було значно більше. 

“На ранок нас таки вже засікли ворожі дрони й почали звідти “викурювати” всім, чим тільки можна — скидами, мінометами, гранатометами… Ми перейшли в інший бліндаж непомітно для ворога. І вже звідти чули, як вони продовжують рівняти нашу стару позицію. Наступного ранку вони знайшли нас і на новій точці, про це нас попередили наші дронщики. І все почалося спочатку”, — відзначив Костянтин.

Унаслідок влучання ворожого FPV-дрону в бліндаж, троє побратимів із групи Костянтина Уманського загинули, він утримувати позиції залишився сам. 

“Мені пощастило, що я сидів боком до мішків. Якимось дивом я опинився згори, але всю праву сторону мені відбило й вибило око з очниці. Я зміг вискочити з бліндажа. З собою у мене був автомат, граната, рація та в кишені виявися павербанк зі шнурком, щоб я міг заряджати рацію й бути на зв’язку. Загалом у мене при собі було все для виживання. Без будь-якої з цих речей я б загинув”, — розповів про найстрашніший день свого життя Костянтин Уманський.

Після цього ворог ще намагався вбити захисника скидами з дрона, проте, на щастя, йому вдалося дістатися до ще одного бліндажа, який знаходився неподалік.

“Я там встиг сховатися. Вони намагалися мене звідти “викурити”, проте у них нічого не вийшло. Я зміг зв’язатися зі своїми по рації й мені сказали переміститися, коли потемнішає, в інший, краще облаштований, бліндаж”, — сказав військовий.

Костянтину вдалося це зробити. Однак наступні дні були дуже ясними й світлими, тож евакуювати його з тих позицій не було жодної можливості. 

На третю ніч захиснику з дрона скинули провізію та павербанк, оскільки той вже сів і він ризикував залишитися без зв’язку.

“І вже наступного ранку розпочався черговий штурм конкретно моєї посадки. Заїхали вони двома машинами. Мене наші про це попередили. Було їх приблизно 15 осіб. Росіян почала розбивати наша артилерія, дрони й вони пішли на мене. Першу групу я зустрів, одного затягнув до себе й у мене з’явився запас патронів і гранат, ще одного поранив. З наступною, вже чисельнішою групою, я перестрілювався через бліндаж, але вони теж боялися наших скидів із дронів, тому пішли. Що цікаво, того, пораненого мною, росіянина, вони не забрали, покинули його помирати”, — пригадує військовий.

“Після лікування мені потрібно було для оформлення переводу повернутися в 37 бригаду, і там я вже дізнався, що машина, яка мене евакуювала, була останньою, яка змогла туди заїхати. Наступну автівку ворог знищив і вже ходили туди тільки пішки. Мабуть, саме на тому відрізку я єдиний, хто звідти вийшов живим. Дуже вже він потрібний був ворогу”, — розповів військовий.

Наразі Костянтин має невиліковну глаукому, одне око бачить  лише на 10%, та контузію. Продовжує служити та мріє про повернення до мирного життя.