Вичерпно
Інформаційне видання черкащини
Він постійно хотів бути корисним цій державі: життя і заповіт засновника “Поклику Яру” Павла Наконечного «Історика» (ФОТО, ВІДЕО)
“Немає нічого неможливого, неможливе тільки у твоїй голові”, — так завжди говорив Павло Наконечний з псевдо Добротворський тим, хто сумнівався у власних силах.
Саме тому разом із однодумцями у 2020 році розі він засновує громадську організацію “Поклик Яру”, яка виховує новітнє покоління українців, відповідальних за своє майбутнє. Саме тому, після здобуття першої освіти, він вирішує, що його покликання — бути вчителем, і здобуває й другу спеціальність. Саме тому, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він відразу стає на захист своєї Батьківщини.
Є люди, які залишають по собі глибокий слід в серцях і житті інших. Саме таким був і “Історик” — людина слова і змісту, яким він наповнював все навколо. Адже найбільше у своєму житті він хотів бути корисним своїй країні і не тільки вірив у позитивні зміни, а й був їх творцем.
“Життя вимагає руху”
Павло Наконечний народився в місті Черкаси 20 травня 1997 року. Із самого дитинства тягнувся до книг і нових знань. У школі вчився добре, проте його саморозвиток не обмежувався тими знаннями, які давали вчителі.
“Він любив, коли йому читали, але й досить рано сам почав читати. Я теж привчав його до читання книг, — ділиться спогадами з дитинства сина батько Павла Юрій Наконечний. — Спочатку йому не йшли серйозні книги. Але потім вийшла серія книг про Гаррі Поттера, він захопився ними, перечитав усі”.
“Життя вимагає руху” — це було тим кредо, яким Павло Наконечний керувався весь час, пригадують його батьки. Тож з самого дитинства він був непосидючим і не боявся перешкод.
“От він, наприклад, сидить дома: чи книгу читає, чи на ноутбуці щось друкує, потім встає, вдягається і кудись іде. Я питаю: “Ти куди йдеш?” А він каже, що з Черкас хоче піти в Тубільці. І він пішов пішки до бабусі, щоб випробувати свої сили. І він часто вигадував собі такі випробування”, — розповів батько захисника.
Перші прояви небайдужої громадянської позиції у Павла з’явилися ще в першому класі, коли була Помаранчева революція, в якій приймав участь і його батько. Хлопчик активно слідкував за подіями й постійно шукав, чи не покажуть по телевізору його тата.
Любив Павло не тільки читати, займався й різними видами спорту. Спочатку батьки віддали його на гімнастику, згодом він вже для себе обрав футбол, довгий час займався хокеєм на траві, під час чого багато їздив з командою на змагання.
“Коли сину було десь 11-12 років, його бабуся переїхала в село Тубільці, жила біля лісу. А я йому розповідав, що в мене дід був лісником. І він теж загорівся ідеєю, що хоче стати лісівником. Він тоді в лісі знайшов галявину, викопав сам колодязь, посадив купу дерев, поливав їх”, — розповів Юрій.
Ідея стати лісівником не покидала хлопця, тож він вирішив вступати до Лубенського лісотехнічного фахового коледжу.
“Провчився він там два роки. І сталася курйозна ситуація: там був дуже хороший учитель історії, він так викладав свій предмет, що Павло через два роки приходить і каже, що вже не хоче бути лісівником, а хоче бути вчителем історії”, — розповідає батько Павла.
У той час, пригадує і мама воїна Світлана Наконечна, все більше у їхнього сина вони почали помічати чітку патріотичну позицію:
“Ми навіть не знали, що вони на вихідних їздили з Лубен у Київ на Майдан (події Революції Гідності, — ред.). Ми собі думали, що дитина вчиться, все добре. І тільки коли по телевізору побачили, як вони тікали від міліції, ховалися у Михайлівському соборі, тоді ми зрозуміли, що він учасник Революції Гідності”.
Тоді ж, припускає Світлана Наконечна, відбувся і певний злам у світогляді її сина:
“Він завжди хотів, щоб країна швидко змінилася. Але одна викладачка йому сказала, що так не вийде, потрібно зміни в країні розпочинати з молоді. От тільки тоді щось вийде”.
Усе ж таки Павло закінчує навчання у лісотехнічному коледжі, ще й з відзнакою. І вступає до Українського державного університету ім. М. Драгоманова на історичний факультет, який також закінчив на успішно.
На останньому курсі магістратури працював вчителем історії та правознавства у школі № 7 міста Києва.
“…змінити країну можна, тільки виховавши нове покоління патріотичної молоді”
З часом бажання до змін тільки міцнішало в Павлові, проте вже було чітке розуміння, що швидко все не відбудеться, і за одну ніч країна не зміниться. Тож якось після досвіду виховника у дитячому таборі “Джура” у нього зароджується ідея започаткувати власний, в якому він зміг би реалізувати своє бачення виховання молодого патріотичного покоління.
“Я завжди казав Павлу, що не можна змінити дорослих людей, — говорить Юрій Наконечний. — Він був учасником революції Гідності, думав, що ось ми вигнали Януковича, і зараз всі як заживемо. Але я йому казав, що революції проходять, але людей не змінити. Тоді з часом йому прийшла ідея, що змінити країну можна, тільки виховавши нове покоління патріотичної молоді”.
Вибір місця таборування для Павла Наконечного з позивним “Історик” був однозначним — тільки Холодноярщина. Адже ще у 12-річному віці батько дав йому почитати книгу Юрія Горліс-Горського “Холодний Яр” про історичні місця, які знаходилися на рідній Черкащині. І вона дуже вплинула на його світосприйняття.
“Ще, на мою думку, одним і факторів, який вплинув на його особистісне зростання, став фільм “Заплати іншому”, у якому розповідалося, що герой стрічки придумав, як зробити світ добрішим. Суть цієї системи полягала в тому, що одна людина повинна допомогти трьом іншим, ті троє так само і все це має розростатися в геометричній прогресії”, — відзначив Юрій Наконечний.
Родина підтримала його прагнення й розпочали пошук місця, де можна буде розмістити табір. Зрештою, знайшли подвір’я із землею, яке продавалося. Хоча, пригадує Світлана Наконечна, спочатку ділянка їй зовсім не сподобалася, адже була занедбана й потребувала чимало сил, щоб там все привести до ладу:
“24 серпня ми приїхали з чоловіком подивитися на територію. Вона мені геть не зайшла. Там була трьохметрова кропива, нам викосили лише вузьку стежечку… Я як уявила, скільки там роботи, все в заростях… І сказала, що не хочу цього. Але переночувала з цією думкою, і в голові склалися пазли. І ми вирішили купити цю територію й подарувати Павлу. Він був дуже щасливий”.
Розчищати ділянку від чагарників і приводити її до ладу взялася вся рідня. І, зрештою, це стало тією територією, де діти зможуть з користю провести літо.
Так навесні 2020 року була створена громадська організація “Поклик Яру”, й відбулося перше таборування, яке з часом масштабувалося. За цей час уже близько 700 дітей стали вихованцями табору, який колись разом із однодумцями започаткував Павло Наконечний. Нині вже ті, хто були першими вихованцями Поклику, продовжують справу “Історика”.
“Ми — схід сонця нашої держави”
Ілля Мар’ян з позивним “Фестиваль” долучився до “Поклику Яру” у 2021 році, а з з 2022 року став її координатором. Хоча Павла знав задовго до цього, дотичним до справи не був.
“Для мене “Поклик Яру” є найкращою реалізацією фрази “заплати іншому”, оскільки вся команда працює на ідейних засадах. “Історик” також створив організацію і табір ще будучи студентом, і ті зараз 90 відсотків команди — це вихованці, які приїжджали на табір ще у 2020 році. Зараз вони так само ті цінності, які колись він їм передав, передають далі”, — розповів Ілля.
Павло Наконечний був ідейником, так друзі й побратими описують яскравий, хоч і дуже короткий шлях “Історика”. Саме ідеали становили основу його життя й стали фундаментом для заснованої ним організації.
“У нас на початку нічого не було: про нас ніхто не знав, у нас не було зв’язків. Був “Історик”, була його ідея і була невеличка, не надто досвідчена команда”, — говорить Ілля Мар’ян.
Павло володів неабиякою харизмою, яка дозволяла гуртувати навколо нього людей. З кожною дитиною він умів знайти спільну мову.
“До нього всі тягнулися, як до магніту. На нього ніхто не ображався, навіть якщо він робив зауваження. Я його порівнюю з Чучупакою (Василь Чучупака, військовий і громадський діяч часів Української революції, головний отаман Холодноярської Республіки, — ред.). От він теж був для мене такий отаман — тільки через сто років”, — поділилася своїми думками мама воїна Світлана Наконечна.
Основними цінностями, які сповідували всі члени організації, розповів Роман Надточій, голова ГО “Поклик Яру”, є дисципліна, побратимство та патріотизм.
“Ми почали створювати рівні для росту дітей. І завдяки тому, що вони хочуть залишатися в нашій організації, ми їм пропонуємо здати спочатку на найнижчий рівень. Вони отримують відзнаку і вже можуть брати участь у наших багатьох заходах. Діти починають горіти цим і йдуть далі. І найвищий рівень — це виховник, коли вже ти можеш сам навчати дітей і передавати їм свої знання”, — поділився Роман.
Валерія Шевченко колись прийшла у “Поклик Яру” як вихованиця, надихнулася його ідеалами та стала виховником. Членів організації вона називає “друзями з цінностями”, адже, за її словами, вони поділяють одну спільну мету.
Свого часу Павло змусив і її повірити у свої сили:
“Від нього я засвоїла одну істину: “Навіть попри те, що я не можу, я — можу”. “Або якщо я навіть сумніваюся в собі, у мене вийде”. У нього була така риса: він допомагав людям вірити в себе, трохи більше довіряти собі”.
За словами дівчини, Павло мав дуже характерну ознаку: він міг бути розслабленим, але в той же час зосередженим на цілі. А ще він мав веселу вдачу і дуже характерний сміх, який запалював своєю енергетикою все навколо.
Михайло Студенніков з позивним “Перф” свого часу був учнем Павла Наконечного, коли він викладав історію у київській школі №7. Уже тоді він вразив юнака своїм підходом до викладання і ставленням до предмета.
“Він користувався безпрецедентним рівнем поваги серед учнів. Павло Юрійович завжди заходив тихо до класу, сідав на своє місце і протягом хвилини в класі наставала тиша. Просто тому, що всі його поважали, навіть ті, хто не хотів вчитися”, — пригадує шкільні роки Михайло.
Коли ж звільнився зі школи, то запросив приїхати колишніх учнів на вишкіл у табір “Поклик Яру”. Так у Михайла теж розпочався його шлях в організації від вихованця до виховника у 2022 році.
Хлопець не встиг побути вихованцем саме “Історика”, адже з початком повномасштабного вторгнення той відразу пішов до війська, проте розповіді під час таборування, філософія, яка жила вже всередині організації, сформували і його життєву позицію. Зрештою, він зрозумів, що ті цінності, які сповідував Павло, близькі і йому.
“У Павла була власна філософія “не нивства”. Він часто говорив своїм вихованцям: “Не ний”. Тобто він пояснював, що в тебе може щось не виходити, але ти все зможеш”, — розповів Михайло.
Зрештою, табір став рухом, який об’єднав цілу когорту людей, які вірили, що все зможуть, якщо докладуть зусиль і не нарікатимуть. Окрім літніх таборів почали проводити й у інші пори року заходи, такі як «Покрова в Холодному Яру», «Зимовий похід ім. Ю. Горліс-Горського», «Смолоскипна хода на честь В. Чучупаки». Тож недарма гаслом табору стали слова: “Ми — схід сонця нашої держави”.
“Він завжди хотів бути корисним цій державі”
Павло Наконечний ніколи не зупинявся у пізнанні нового, завжди знаходив час для саморозвитку, дуже любив подорожувати. Автостопом об’їхав південну й північну Європу.
“Проте найбільшою його мрією була навколосвітня подорож. І він вже її запланував здійснити зі своїм товаришем у 2022 році. Уже й купили квитки на літак до Аргентини, оскільки хотіли почати з Латинської Америки. І вже в кінці червня у них мав бути виліт, проте в лютому розпочалася повномасштабна війна, вони здали квитки й обидва пішли воювати. Служили в одному підрозділі, на жаль, обидва загинули, Павло лише на рік раніше”, — розповів батько бійця Юрій Наконечний.
Павло з батьком часто обговорювали ймовірність повномасштабної війни з росією, готувалися до цього й знали, що стануть на захист України. Тож, коли велика війна застала Павла в Холодному Яру, де вони знімали ролик для реклами табору, він зідзвонився з батьком і повідомив, що буде їхати в Черкаси, а тоді вже на Київ.
“Ми зустрілися, у нього на той час вже була армійська аптечка, він половину мені віддав, половину собі залишив. Я його відвіз на вокзал, він сів на автобус до Києва, а я поїхав до тероборони. Почали воювати в один день, скажімо так”, — розповів Юрій Наконечний про початок повномасштабної війни для їхньої родини.
Ілля Мар’ян був одним із тих, хто разом із Павлом відразу пішов до війська.
“Я приїхав, зібрав свої речі. Ми мали зустрітися на СТО. Я під’їхав увечері, “Історик” уже був там. Він простягає мені руку вітатися, а другою дає автомат, який незрозуміло як у нього з’явився. Виявилося, що це ті автомати, які тоді видавали з вантажівок. Для мене 24 лютого — один із найяскравіших спогадів, який закарбувався в пам’яті… обстріли, говорять, що ворог іде на Київ, а “Історик” на СТО мене вчить правилам поводження зі зброєю та як патрони заряджати, бо до того я не дуже розумівся на цьому”, — пригадує перший день великої війни побратим Павла Ілля.
Перші дні Павло Наконечний також воював у складі тероборони, але згодом, оскільки мав гарну фізичну підготовку, його взяли до Сил спеціальних операцій, і він почав службу в 73 морському центрі ССО, де виконував завдання з форсування водних об’єктів, диверсійну роботу в тилу ворога або сірій зоні.
Як в цивільному житті, так і у війську, Павло Наконечний був одним із перших, завжди рвався у бій. А ще, пригадує Ілля Мар’ян, у нього була запальна ідея збити гелікоптер, адже за це можна було отримати фінансову нагороду:
“У нього тоді так очі загорілися, адже він уже думав, що ці кошти можна буде направити на розбудову території табору. І це характеризувало його до останніх днів його життя: він постійно хотів бути корисним цій державі. Знаєте, багато кого може змінити військо, багато кого може змінити цивільне життя після війська. “Історик” був незмінним. Він у повсякденному житті хотів бути корисним для цієї держави, і будучи у війську, він хотів бути корисним для цієї держави”.
Тож не дивно, що старший матрос Павло Наконечний виконував одні з найнебезпечніших завдань, зокрема на Кінбурнській косі.
“Ми якось з ним зустрілися і він спитав мене, що найстрашніше було для мене на бойовому виході? Я розповів, що танк і літак. А потім я його запитав, коли вже він побував на завданнях. Він сказав, що найстрашніше бути в тилу ворога, відрізаним від усіх, коли можеш сподіватися тільки на себе й на побратимів”, — розповів батько захисника Юрій Наконечний.
Про все це мамі Павло не розповідав. Вони з батьком завжди оберігали її спокій.
“Вони, якщо чесно, завжди мені казали, що в них усе добре, вони десь в лісі, щоб тільки я не хвилювалася. Коли Паша до Києва поїхав вчитися на сапера, то я вже про це знала. Потім я вже багато чого дізналася від його друзів, щоденники прочитала”, — пригадує Світла Наконечна.
За час служби Павлові лише раз вдалося вирватися і приїхати додому якраз на свій День народження. Тоді зібралася і його команда з “Поклику Яру”, й вони пішли святкувати на Дніпро.
Заповіт від “Історика”
Більшість завдань, які виконував Павло Наконечний, були на півдні країни. Саме в сірій зоні Миколаївської області разом із ще одним побратимом 18 червня 2022 року воїн загинув.
Його батько Юрій Наконечний про це дізнався від побратима сина, який йому зателефонував. У нього була сильна мінно-вибухова травма. Він поїхав на опізнання і лише за іншими характерними прикметами зміг підтвердити, що це його син.
“Це була субота, спокійний, гарний день, ніщо не віщувало біди…” — пригадує страшний дзвінок від чоловіка Світлана. Тоді він повідомив, що сина не стало.
По собі “Історик” залишив заповіт на вісім сторінок, який мав прийти на телефон комусь із його рідних чи друзів після семи днів, якщо він не виходив на зв’язок.
“Заповіт дуже великий, але основне в ньому було те, що він не хотів могили, просив спалити його і розвіяти попіл над Холодним Яром”, — розповів батько.
Рідні й друзі виконали волю Павла. Тепер, кажуть вони, він присутній всюди на цій історичній землі.
“Він сказав, що не хоче ніяких монументів. Хотів більше звитяги в Холодному Яру, щоб там були діти, лунав їхній сміх. Тому у нас немає могили Павла. Єдине місце — це пантеон Героїв (меморіальний простір на Чигиринщині (поблизу с. Мельники), створений для вшанування полеглих українських захисників, там розташоване погруддя і Павла Наконечного, — ред.), серед яких і наш син”, — поділилася Світлана Наконечна.
В останню путь “Історика” провели в Черкасах на площі Слави 22 червня 2022 року. Вшанувати Героя прийшла його рідні, друзі, побратими та вихованці.
“Було дуже багато людей, які познайомилися з ним на різних заходах, під час викладання в школі, — пригадує побратим Павла Роман Надточій. — Вони говорили про нього дуже чутливі слова: що це людина, яка запалює, яка одного разу, торкнувшись тебе словом чи дією, змушує змінюватися і ставати кращим”.
Павло Наконечний з позвиним “Історик” вірив у Перемогу України, проте розумів, що цьому передуватиме довгий шлях і до цього потрібно бути готовим всім українцям.
У кімнаті Павла, яка містить чимало його світлин і книг, досі на стіні висить карта світу, на якій позначені країни, в яких він встиг побувати. А його мама уявляє, наче її син просто подорожує далекими країнами і колись обов’язково повернеться до рідної домівки…
Авторка матеріалу — Анна Романенко
Авторка матеріалу — Анна Романенко
Оператор — Андрій Некористенко
Читайте історії інших захисників у межах проєкту “Полеглі, але не забуті”:
